4. З комерційної точки зору важливою є легкість, з якою забезпечення може бути проданим або якось інакше реалізованим. Банки, як вже було сказано, займаються переважно короткостроковим кредитуванням і було б комерційним нонсенсом видавати позику на дворічний строк і при цьому покладатися на забезпечення, для реалізації якого знадобиться три роки.

Майно по закладній в рамках загального права завжди набагато легше реалізувати, ніж майно по закладній у рамках права справедливості. Остання дає позовні права тільки проти клієнта особисто, і, якщо клієнт не погодиться на продаж майна, знадобиться здобуття судового ордеру.

Краще приймати забезпечення по позиці клієнта від третьої особи, а не від самого клієнта. Перевага цього полягає у наступному. Якщо клієнт не заплатить, банк зможе подати на нього в суд за несплату боргу, може пригрозити оголосити його банкрутом або розпочати проти нього процедуру ліквідації; якщо клієнт не може платити тобто стає неплатоспроможним, банк зможе довести його банкрутство (або ліквідацію) внаслідок невиплаченого боргу і отримати те, що, в кінцевому підсумку, йому належить. Але важливо те, що ця судова процедура ніяк не вплине на права на забезпечення, яке прийнято від третьої сторони. Таким чином, банк зможе відшкодувати свої збитки з інших джерел, незалежно з одного або з другого або в поєднанні одного з іншим. Існує, проте, одна практична складність: третя сторона може бути цілком впевненою в тому, що її забезпечення ніколи не знадобиться, і її реакція може виявитися дуже несприятливою.

1.2. Необхідність укладання угод по забезпеченню кредиту

Основоположною властивістю кредитних відносин є необхідність повернення кредиту. В кредитній угоді приймають участь два суб'єкти – кредитор і позичальник. Механізм організації повернення кредиту враховує місце кожного з них у здійсненні цього процесу. Кредитор є організатором кредитного процесу. Щоб захистити свої інтереси, він вибирає таку сферу вкладення позикових коштів, такі прийнятні розміри позики, методи її погашення та умови кредитної угоди, які б створили передумови для своєчасного і повного повернення позики. Але зворотній рух позики залежить від кредитоспроможності позичальника, його сумлінності, стану грошового ринку.

Кредитна угода передбачає зобов'язання позичальника повернути кредит. На практиці ж виходить, що наявність зобов'язання ще не означає гарантії своєчасного повернення кредиту.

Зростання інфляції спричиняє знецінення наданої позики, а погіршення фінансового стану позичальника – порушення строку повернення кредиту. Тому необхідним є формування надійного та дієвого механізму організації повернення кредиту. Причому формою забезпечення повернення кредиту повинно бути джерело погашення боргу і юридичне оформлення права кредитора на його використання.

В банківській практиці джерелом погашення позик може бути виручка від реалізації продукції та майно, яке має позичальник. Виручка від реалізації продукції, наданих послуг, виконаних робіт є реальною гарантією повернення кредиту лише у фінансово стійких підприємств, які є першорядними клієнтами банку. Першорядні позичальники отримують кредити переважно по контокорентному рахунку. Для клієнтів, у яких кредитоспроможність нижче першого класу, виникає необхідність мати додаткові і реальні гарантії повернення кредиту: застава майна і прав, поручительства, банківські гарантії, страхування.

На підставі кредитного договору, який визначає спосіб забезпечення повернення позики, за кредитором закріплюється джерело погашення позики в разі відсутності коштів у позичальника при настанні строку платежу.

Відомо, що однією з найбільш серйозних проблем при укладанні договорів вважається визначення умов, які забезпечують максимальний захист інтересів сторін у випадку порушення договору одним із учасників. Згідно загальному правилу учасник договору, який не виконав прийняті на себе зобов'язання, повинен відшкодувати контрагенту понесені у зв'язку з цим збитки в повному обсязі. Використання спеціальних засобів забезпечення виконання зобов'язань в ряді випадків може надати кредитору гарантію повної компенсації втрат при невиконанні боржником договору.

1.3. Способи забезпечення виконання зобов'язань

Класифікація способів забезпечення виконання зобов'язань

Спеціальні способи забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на 3 групи по мірі їх надійності. До першої групи відносяться способи, які можуть забезпечити виконання боржником своїх обов'язків лише при наявності у нього достатніх грошових коштів і майна. До цієї групи відносяться неустойка і задаток. Більш надійними вважаються способи, коли при порушенні договору разом із боржником відповідальність несе третя особа, яка має стійке фінансове становище – поручитель або гарант, або коли із майна боржника виділяється певна частина, із вартості якої в першу чергу будуть погашені вимоги даного кредитора (застава).

Крім того, способи забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на пов'язані і не пов'язані з попереднім виділенням майна. До перших відносяться задаток і застава. Перевага їх полягає в тому, що при цих забезпечувальних засобах простіше провести примусове стягнення, ніж при неустойці, поручительстві, гарантії. Разом з тим застава, поручительство, гарантія дають кредитору право стягнути всю заборгованість незалежно від провини боржника. Неустойка і задаток, як міри юридичної відповідальності, вимагають провинної поведінки боржника.

Зобов'язання по своїй природі – відношення тимчасове, яке повинно припинитися. Нормальний спосіб припинення зобов'язання – його виконання. Більшість зобов'язань виконуються добровільно і належним чином. Однак кредитор має значний інтерес у тому, щоб полегшати собі відшкодування збитків у випадку невиконання зобов'язання. Нарешті, кредитор зацікавлений у спонуканні боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для того наслідків у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

З цією метою виділяють різноманітні засоби, які забезпечують виконання зобов'язання: неустойка, застава, утримання майна боржника, поручительство,