Для цього розглянемо основні складові періоди процесу реалізації об'єкту застави за ринковою вартістю за умови "розумно довгого" періоду його реалізації (Трин). Він, в свою чергу, поділяється па два періоди:

Т1 – проміжок часу від моменту виникнення права звернення стягнення на предмет застави (Т0) до моменту можливої реалізації об'єкту застави за ліквідаційною вартістю (Тлік), тобто:

Т1 = Тлік – Т0;

Т2 – проміжок часу від Тлік до Трин, тобто

Т2 = Трин – Тлік

Перевіркою впевнюємося, що формула Трин = Т1 + Т2 розрахована вірно:

Трин = (Тлік – Т0) + (Трин – Тлік) = (Трин – Т0).

Схематично співвідношення цих проміжків часу буде виглядати наступним чином:

Схема 3.2

Основні періоди «розумно довгого» періоду реалізації об'єкту застави за ринковою вартістю

Аналізуючи визначення поняття "Ліквідаційна вартість", бачимо, що відмінність між ринковою та ліквідаційною вартістю об'єкту застави (Т2) залежить, насамперед, від фактору часу. Тож у загальних рисах величину Р1 можна визначити так:

Р1 = f (Т), де

f (Т) – функція, залежна від часу.

Також слід мати на увазі, що період реалізації товару залежить від цінової еластичності попиту. Причому за інших рівних умов для забезпечення реалізації об'єктів застави у мінімальні строки у разі низької еластичності попиту рівень ліквідаційної вартості, що встановлюється експертами-оцінювачами, повинен бути нижчим відносно ринкової вартості, ніж у випадку реалізації об'єктів застави з високим рівнем еластичності попиту.

З урахуванням фактору еластичності попиту формулу для розрахунків величини Р1 можна побудувати так:

Р1 = f (Т) / (Квп * | E |), де

Е – цінова еластичність попиту;

Квп – коефіцієнт поправки, що враховує співвідношення між ймовірністю продажу товару у конкретний момент часу і значенням його цінової еластичності.

Оскільки значення коефіцієнту еластичності для короткостроковою і довгострокового періодів відрізняються, цілком правомірно під час визначення ліквідаційної вартості спиратися на значення коефіцієнта еластичності для короткострокового періоду. На Україні ж практично не ведуться дослідження з питань цінової еластичності більшості товарних груп. Тому подальше висвітлювання проблеми визначення ліквідаційної вартості, спираючись на суто український досвід в цьому напрямку, поки що не має сенсу. Вітчизняні ж експерти-оцінювачі, хоча і визнають деяку помилковість цього підходу, змушені в своїх дослідженнях спиратись на результати аналогічних закордонних розробок.

Перш, ніж приступити до розгляду функції f (Т), слід відмітити, що втрати і втрати банку, пов'язані з неповерненням кредиту та з процесом реалізації об'єкту застави, поділяються на:

1. Одноразові (И1), до числа яких відносяться: сума неповерненого кредиту, неодержані до моменту Тлік відсотки, втрати, пов'язані з виконанням вимоги, забезпеченою заставою.

2. Поточні (И2), в числі яких витрати на утримання об'єкту застави, його збереження, витрати на рекламу, інформаційні послуги тощо.

Таким чином, розрахунок функції f (Т), яка відображає витрати і втрати банку, пов'язані з неповерненням кредиту та з процесом реалізації об'єкту застави, можна побудувати так:

, де | [3.1]

п – число років;

м – число періодів нарахування відсотків протягом року;

п * м – число періодів нарахування відсотків за весь термін;

і – річна процентна ставка.

Але застосування цієї формули має певні обмеження. Справа в тому, що вона побудована для розрахунку складних відсотків декурсивним способом нарахування відсотків. Для розрахунку ж простих відсотків або для застосування антисипативного способу нарахування процентів формула розрахунку величини f (Т) буде іншою.

Отже, враховуючи вищезгадані обмеження і недоліки, експерти-оцінювачі пропонують таку формулу розрахунку ліквідаційної вартості об'єкту застави: |

[3.2]

Наведена вище проблема визначення ліквідаційної вартості майна, запропонована вітчизняними спеціалістами-оцінювачами, має стати предметом подальших досліджень експертів-оцінювачів з метою широкого застосування в практиці оцінки вартості об'єкту застави.

Підхід, аналогічний тому, що був обраний дня розрахунку величини Р1, може застосовуватися вже банківськими спеціалістами також для розрахунку величини Р2, відповідно, для визначення обсягів кредитів, що видаються (К).

В практиці оцінювання майна, яка склалася в Україні, використовується, в основному, два методи: метод витрат і метод аналогів продаж.

Метод витрат полягає в тому, що вартість об'єкту не перевищує витрат по заміні його новим, тобто відновній вартості, за цінами, що діють на момент оцінки. Може включати оцінку повної вартості відтворення або повної вартості заміщення.

Метод аналогів продаж оснований на даних про поточні угоди купівлі-продажу по об'єктах, аналогічних тому, що оцінюється. Даний метод предполагає, що покупець не заплатить за об'єкт суму, яка перевищує вартість відомої йому вартості, що володіє такою ж корисністю.

Але таку власність, яка використовується перш за все для отримання доходу, доцільно оцінювати за методом оцінки по доходу, тобто коли основні вигоди від володіння власністю виступають в формі місячної або річної ренти. До таких об'єктів можна віднести: автозаправочні станції, ресторани, кафе, перукарні, пивбари, обладнані склади. За аналогією з ощадним вкладом матеріальні вигоди від володіння доходною власністю складаються із:

1. "повернення на інвестицію" (аналогічно до відсотків по вкладу);

2. "повернення самої інвестиції".

Отже, метод оцінки по доходу оснований на принципі передбачення, згідно якого вартість власності може бути визначеною як теперішня вартість майбутніх вигод. Якщо вигоди власника виражені в грошовій формі, їх вартість може бути вимірною величиною чистого доходу, що очікується від користування даною власністю.

Вартість дорівнює відношенню величини доходу до норми повернення.

Вартість = Дохід / Норма повернення

Наприклад, за цим методом, вартість власності, що приносить в рік дохід $ 50 000 при нормі повернення 10 %, дорівнює $ 500 .

Перелічимо 6 основних етапів визначення вартості власності за цим методом:

1. Обчислити річний валовий дохід, який здатна принести власність.

2. Оцінити типові втрати від неповного використання об'єкту.

3. Відрахувати втрати під