Банківська гарантія

На що треба звернути увагу при видачі гарантії?

Гарантію в тому вигляді, як вона визначена в місцевих законах, важко застосувати в міжнародних торгових обмінах. Це пов'язано в першу чергу, з тим, що отримувачі вимагають, щоб текст гарантії був сформульовано ясно і відповідав правилам, які визнані в міжнародній практиці. Це означає, що більшість гарантій передбачає оплату за пред'явленням без вказання умов оплати і без права заперечення. В цивілізованих країнах випадки зловживання досить рідкі. Однак бажано, щоб можна було змусити держателя гарантії надати доказ, що контракт не було виконано задовільним чином. Причому, таким доказом може бути документ, який складено нейтральною третьою особою.

Існує два способи видачі банківських гарантій:

- прямий – гарантія банку на користь іноземного покупця;

- непрямий – банк доручає іноземному банку видати гарантію на користь покупця.

Обрання того чи іншого варіанту залежить від приписань країни покупця.

Основні розбіжності між цими двома варіантами полягають в формулюваннях. Пряма гарантія формулюється індивідуально в залежності від особливостей кожного конкретного випадку. Непряма гарантія, що надається банком країни покупця, використовує стандартні формулювання, які прийняті в даній країні, і покривається безумовною контр-гарантією банку, що доручив її видати, яка належить оплаті за першою вимогою. Правом, що застосується при цьому, є право країни знаходження банку, який видає гарантію.

Виключно важливу роль відіграє строк дії банківської гарантії. Момент, коли припиняється дія гарантії, повинно бути зафіксованим в ясній формі, що не припускає неоднозначного тлумачення, дня того, щоб банк міг автоматично анулювати гарантію при закінченні строку її дії. При цьому не обов'язково, щоб держатель повернув оригінал документу.

Недостатньо чіткі формулювання типу "дійсно до підписання протоколу приймання" не є достатніми, так як існує ризик, що протокол приймання буде підписано з великим запізненням або, що ще гірше, зовсім не буде підписано. В цьому випадку гарантія повинна діяти довше, ніж це передбачено. Формулювання такого тину особливо небажані в тих випадках, коли зобов'язання по гарантії беруть па себе банки в країні покупця, оскільки часто ці зобов'язання анулюються лише після того, як іноземний банк отримає від держателя гарантії оригінал документу. Рекомендується додавати до такого формулювання наступне уточнення: "...Однак не пізніше, ніж...".

Якщо позичальник не виконав, повністю або частково, свої зобов'язання згідно контракту, гарантованих банком, держатель гарантії може пред'явити свої права по гарантії. В цьому випадку банк намагатиметься захистити інтереси основного боржника, але він повинен здійснити оплату, якщо умови гарантії повністю викопані. Інші проблеми виникають, якщо гарантія була видана банком країни держателя гарантії. Останній пред'явить свої права в своїй власній країні, і вирішувати питання про те, чи обґрунтована вимога про сплату по гарантії, місцевий банк буде самостійно. Безумовна реверсивна відповідальність банку, який видав гарантію, зобов'язує його здійснити виплату за першою вимогою.

З метою уникнення збитків від заздалегідь підготовлених постачальником афер необхідно додати попереджальні дії гаранта:

1) в договорі гаранта з бенефіціаром необхідно вписувати умову: бенефіціар за 3 банківські дні до направлення гаранту умовного СВІФТу підтвердження уповноваженої особи про майбутнє виставлення гарантії, а потім текст самої гарантії спецкур'єром відвозиться в банк контрагента, виставляє в третій банк перфоменс-бонд (страховку) в розмірі вартості гарантії (приблизно 1,5 – 2 % від її загальної вартості);

2) щоб уникнути судових зволікань при неадекватних діях бенефіціара його потрібно зобов'язати заставити в третій банк (на користь гаранта разом із текстом договору про гарантію) певну суму грошей;

3) спочатку виписується не гарантія, а фінансово-юридичне зобов'язання гаранта, де гарантується надання гарантії по першому коносаменту (з таким документом бенефіціар може спокійно укладати договір з виробником, здійснювати доставку товару до порту, укладати договір фрахту і т.п., але він не може її використовувати як фінансовий інструмент для спекуляції);

4) загальна вимога: перевірити імідж і фінансовий стан постачальника за допомогою комерційно-інформаційних служб державної безпеки, ще краще укласти угоду (але це дорожче) з міжнародною Пойєрською конторою, яка, крім перевірки, приймає на себе матеріальну відповідальність за здійснення угоди.

Страхування ризику неповернення кредиту

Слід зазначити, що в економічно розвинених країнах такий вид страхування практично відсутній, так як банки покривають свої ризики за рахунок створених ними спеціальних фондів. Страхові компанії майже не займаються страхуванням ризику неповернення кредитів. Але, поки практика страхування кредитів існує, існують і пов'язані з цим вельми гострі проблеми.

Перша з цих проблем полягає в тому, що, як правію, сторонами договору страхування ризику неповернення кредиту виступає страхова компанія і позичальник, що тягне за собою немалі труднощі для 6анку-кредитора. З чим вони пов'язані?

По-перше, зважаючи на те, що договір страхування вступає в силу за рідкими, особливо обумовленими випадками, з дати надходження 100 % страхової премії на розрахунковий рахунок компанії, перш, ніж довіряти гроші клієнту, банк повинен перевірити, чи сплатив позичальник страхову премію і, тільки переконавшись в тому, що страхова компанія отримала її в повному обсязі, здійснювати реальну видачу коштів.

По-друге, існує ще більш складне для банку питання, пов'язане з можливим застереженням в договорі страхування про сплату страхової премії в два етапи. В цьому випадку договір страхування втрачає силу при несплаті другої частини страхової премії. Таким чином, може скластися ситуація, коли позичальник, сплативши першу частину страхової премії, отримає кредит, а тоді відмовиться сплачувати другу частину страхової премії. Що в даному випадку робить банку? Банк не є стороною договору страхування, і, відтак, не тільки не може втручатись у відносини