* концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових ре-зервів комерційних банків;

*  належний рівень безпеки системи розрахунків;

* ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриман-ню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;

* нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

* оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілі-зації фінансового стану банків—учасників ринку платіжних послуг; 

* взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із сис-темою обігу цінних паперів тощо. 

В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних міжбанківських розрахунків, що забезпе-чує здійснення розрахунків на всій території країни. 

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні ко-мерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

По-перше, кредити центрального банку — це один із інстру-ментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впли-ває також на рівень ринкових процентних ставок.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності. Комерційні банки мають можливість регулювати свою ліквідність за рахунок кредитів міжбанківського ринку, проте цим кредитам притаманний високий системний ри-зик, зумовлений чутливістю банківської системи до крахів окре-мих банків, пов'язаних ланцюгом кредитних і розрахункових відносин.

По-третє, кредити центрального банку — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.   

Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків:

* надання ломбардних кредитів;

* купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО;

* редисконтування векселів.  

Нині основний спосіб кредитування — це надання ломбар-дних кредитів під заставу цінних паперів, насамперед держав-них цінних паперів, що обертаються на організованому ринку. Вартість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. Банк-позичальник зберігає право власності на депо-новані в центральному банку цінні папери, проте якщо кредит своєчасно не погашається, право власності переходить до цен-трального банку. Після реалізації цінних паперів центральний банк утримує із виручки суму основного боргу із нараховани-ми процентами.

Центральні банки використовують два методи надання лом-бардних кредитів:

* прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

* тендерний (аукціонний) метод. Банки — потенційні позичальники подають кредитні заявки центральному банку, який організовує торги. Тендери бувають кількісні та цінові. Проведення кількісних тендерів передбачає, що банки вказують у заявках тільки суму кредиту. Заявки задовольняються за фіксованою про-центною ставкою. Якщо попит на кредит з боку комерційних банків перевищує пропозицію центрального банку, то кредитні заявки задовольняються пропорційно.

В Україні Національний банк поступово освоює методи кре-дитування комерційних банків, що є загальноприйнятими у сві-товій банківській практиці.

Успішне ре-гулювання центральним банком грошового ринку потребує наяв-ності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структу-ри, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільне корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють:* 

використання монетарних інструментів з метою впливу на обсязі структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

* ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;* 

застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної мо-нетарної політики.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать:

* вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

* вимоги щодо ліквідної позиції банків;

* вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, установлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «великих» кредитів);

* обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо. 

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити непла-тоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:*

рефінансування комерційних банків центральним банком;*

створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;*

вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків — від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності.

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового органу, належать такі:*

регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право вести банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;*

 забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні фінансової стійкості, а з іншого — передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;* 

регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;*

здійснювати інспекційні перевірки в банках;*

 застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;*

  брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд,