Коли ж передача товару в кредит продавцем покупцеві здійснюється без оформлення нсксслем, то покупець не сплачує про-центи продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Вод-ночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризико-ваним для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і від-сутності бажання розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще біль-ше — платіжної кризи, як це відбувається в Україні.

3. Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

Міжнародні ти регіональні валютно-кредитні організації — це установи, які створені на базі бага-тосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжна-родний валютний фонд (МВФ) і Міжнародн'ій банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вка-зані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Брсттоп-Вудсі (СІІІЛ). СРСР та Україна хоча і брали участі, у конференції, але не ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих організа-цій. Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та його союзників від світової економічної та валютно-фінансової системи, що значною мірою було зумов-лено політичними та ідеологічними мотивами. У 1992 р. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить чначіїіі подія: членами МВФ прийнято країни, що входили до колишнього СРСР, у тому чи-слі й Україну. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютно-го регулювання, що здійснюється цією важливою міжнародною організацією.

Міжнародний валютний фонд фонд було створено з метою регулю-вання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль : з одного боку стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансовнх відносин, а з іншого — надавати ресурси для фінан-сування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які нього по-требують.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповід-ний внесок, який визначаггьсч встановленою квотою. Розмір та-кої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розра-ховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визнача-ється «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квоіа України на кінець 1992 року становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млп. дол. США. Згідно з існуючим поло-женням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованііі валюті (ВКВ). а решта - у національній грошовій оди-ниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що за-знають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кре-дит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999р. передба-чено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943.0 млн СДР проти 145321,0 млн. СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997.3 млн. СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури обігового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрддол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 мли дол. США внесли Нідерланди, що є краї-ною-опікуном нашої держави у цін банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих кра-їн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку, у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розігнутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-чле-нів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мови-ти, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічно-му розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не мас реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних дже-рел. А головне офіційне джерело —- це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. ІІо-друге, політика Фонду, яка проводиться її Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації