Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3).

При цьому страховий ринок повинен функціонувати на конкурентній основі при постійному розширенні видів страхових послуг і прибутковості страхової діяльності.

На страховому ринку України найбільшого розповсюдження набув прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.

Страхова компанія — історично визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути представлені різними формами власності: державною, акціонерною, кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку і монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстренної медичної допомоги іноземцям (м.Київ) і частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як правонаступниця Укрдержстраху. До речі, основним партнером (акціонером) НАСК «Оранта» є Українська державна кредитно-інвестиційна компанія (Держінвест України), яка в 1998 р. володіла контрольним пакетом акцій (56%) НАСК «Оранта».

Як уже відзначалося, основними продавцями страхових послуг на ринку є акціонерні страхові компанії відкритого і закритого типу та страхові товариства.

Важливою групою продавців послуг на страховому ринку України є перестрахувальники, яких поки що мало. Ринок перестрахувальників можна виділити як субринок, виходячи з його специфіки. З одного боку, на цьому ринку продавцями страхових послуг виступають звичайні страхові компаніїї

(єдина вимога до них – ліцензія на проведення перестрахових операцій), а з другого -- покупцями є також страхові компанії, які передають повністю чи частково страховий ризик чи групи страхових ризиків певного виду за узгодженими умовами для створення, по можливості збалансованого портфеля та забезпечення фінансової стійкості прибутковості операцій.

Як відомо, об’єктом страхового ринку є специфічний товар — страхова послуга.

Під впливом попиту і пропозиції на ринку на конкурентній основі складається ціна страхової послуги. При цьому, ціна є об’єктом договору і рухається в певних межах. Нижня межа ціни визначається принципом еквівалентності у страхових відносинах, яке являє собою рівність між надходженнями платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування та страхових сум. Верхня межа визначається потребами страховиків. Якщо ціна страхової послуги досить висока, то страховик може опинитися в невигідному становищі порівняно з конкурентами і може втратити клієнтів на ринку або зробити свою послугу недоступною для більшості страхувальників. Ціна послуги конкретного страховика залежить від розміру і структури його страхового портфеля, очікуваного прибутку, якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат.

Розвиток страхового ринку відбувається в умовах дальшого зниження валового внутрішнього продукту та спаду виробництва промислової і сільськогосподарської продукції. На страхову діяльність значно вплинули інфляційні процеси та зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. На кінець 1998 р. страховий ринок нараховував 254 страховика. Зберігалася загальна тенденція поступового збільшення обсягів надання страхових послуг та видів страхування.

Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, являють собою асортимент послуг страхового ринку. Наприклад, можуть бути такі види добровільного страхування:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

4) страхування здоров’я на випадок хвороби;

5) страхування медичних витрат;

6) страхування залізничного транспорту;

7) страхування наземного транспорту (крім залізничного транспорту);

8) страхування повітряного транспорту;

9) страхування водного транспорту (морського внутрішнього транспорту та інших видів водного транспорту);

10) страхування вантажів та багажу;

11) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

12) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9);

13) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

16) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачено пунктами 11-13);

17) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальників за непогашення кредиту);

18) страхування інвестицій;

20) страхування фінансових ризиків;

21) страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

Характеристику та класифікаційні ознаки зазначених видів страхування визначає Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — Укрстрахнагляд.

Крім видів страхування, запропонованих для широкого використання, в окремих випадках розробляються індивідуальні умови страхування, тобто створюється персональний страховий продукт.

Становище на страховому ринку визначається дією багатьох факторів, найважливішими з яких є ризикова ситуація, грошові доходи страхувальників, страхові тарифи тощо.

Умови реалізації страхових послуг, які складаються в конкретному регіоні на певний період, називаються кон’юнктурою страхового ринку. Вона характеризує в першу чергу ступінь збалансованості попиту і пропозиції страхових послуг в залежності від цього можу бути сприятливою чи несприятливою як для страховика, так і страхувальника.

Розвинутий страховий ринок припускає, що пропозиція визначає попит. Об’єктивною основою попиту на страхову послугу є потреба в страховому захисті, яка реалізується як страховий інтерес. Страхові інтереси суспільства надзвичайно різноманітні, хоча і базуються на загальній потребі в страховому захисті. Разом з тим об’єктивно існуюча потреба в страховому захисті не забезпечує автоматичного перетворення потенційного страхувальника в реального тому, що крім страхового інтересу необхідною умовою є платоспроможність страхувальника. Виходячи з цього можна зробити два важливих висновки:

страховик прагнучи реалізувати свої послуги, повинен в достатній для страхувальника формі показати її економічну доцільність і той виграш, який