РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Особливості сучасного економічного розвитку західно-європейських держав

З огляду на рівень економічного розвитку у післявоєнний період західноєвропейські країни можна поділити на три групи.
Першу утворюють чотири такі високорозвинуті країни, як ФРН, Франція, Великобританія та Італія. На цю "велику четвірку" припадає більш третини території і дві третини населення Західної Європи. Хоча частка цього регіону у ВНП і промисловій продукції серед розвинутих капіталістичних країн світу знизилась порівняно з шістдесятими роками, ці держави концентрують у своїх руках величезну економічну могутність. Головною "винуватицею" тенденцій до зменшення питомої ваги "четвірки" у західноєвропейській економіці є Англія, частка якої від 1960 р. зменшилась у ВНП Західної Європи на 25%, зокрема у промисловій продукції - на 30%. Водночас частка Франції та Італії у ВНП за цей період трохи підвищилась. Найбільш економічно розвинутою і стабільною залишається ФРН, частка якої у західноєвропейському ВНП складає приблизно 20%. На незмінні економічні переваги ФРН серед країн Західної Європи не вплинуло навіть об'єднання її з НДР, яке зумовило використання нею величезних ресурсів на "підтягування" економіки останньої. Таке стабільне і провідне місце ФРН в регіоні забезпечується її високим промисловим потенціалом, науково-технічним і технологічним розвитком, висококваліфікованою робочою силою, а також вдалим щодо вимог НТП становищем і місцем у міжнародному поділі праці й іншими обставинами.

Другу групу країн складають малі високорозвинуті країни Півночі та Центру континенту, куди входять Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія та Австрія. Ця група стабільно зберігає свої позиції в регіоні, про що свідчить її частка у ВНП, яка була й залишається рівною 21-22%. Це означає, що друга група країн як ціле розвивалась за останні 30 років темпами, які відповідали темпам зростання західноєвропейської економіки. І все-таки Бельгія, Голландія, Фінляндія та Австрія свою питому вагу підвищили, а решта - трохи знизили.

Незважаючи на скромну питому вагу кожної країни в регіоні, деякі з них мають сильні позиції в окремих галузях (Швеція - у виробництві автомобілів, Голландія - в електриці і т. п.). Вдалий вибір спеціалізації багатьма з цих країн, їхня активна участь у міжнародному поділі праці, нагромаджений досвід промислового розвитку і постійне його збагачення, а також випереджаючий запас науково-технічних і технологічних досягнень забезпечують їм досить сильні позиції в економіці Західної Європи і на світовому ринку. Провідну роль у цих країнах відіграють могутні національні і міжнародні монополії.

Третя група країн (Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта й Ірландія) характеризується помітно нижчим рівнем продуктивних сил та економіки в цілому. Проте за останні 30 років вони розвивалися досить високими темпами (особливо Іспанія та Греція) й тому дещо збільшили свою питому вагу в економіці регіону.

Окрім названих трьох груп у західноєвропейському регіоні існують так звані "карликові держави" (Андорра, Ватикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Маріно). При незначному їх внескові у виробництво вони відіграють відчутну роль у системі економічних відносин регіону, а саме в кредитно-фінансовій сфері. Завдяки сприятливим умовам у цих країнах активно діють і процвітають численні фінансові групи (так, Люксембург - один із великих фінансових центрів світу).
Класифікація країн Західної Європи за територією, населенням та економічною могутністю має певний економічний зміст. Проте за останні два десятиріччя у західноєвропейському регіоні склалася більш істотна межа між групою країн-членів Європейського Союзу й іншими країнами. ЄС - це не тільки угруповання країн, а своєрідний регіон в регіоні Західна Європа, каталізатор визрівання загальноєвропейського інтеграційного процесу, а в перспективі - єдиного економічного простору в Європі.

Країни ЄС є тим індустріальним ядром й економічною силою, яка визначає характер і тенденції господарського та соціально-політичного розвитку всього західноєвропейського регіону, а також його позицій у світовому господарстві. На роль ЄС у регіоні не впливає той факт, що його частка у ВНП і промисловому виробництві за останні тридцять років знизилась на 4- 5%. Деякою мірою це пояснюється приєднанням до угруповання Англії, яка повільно розвивається, а також тим, що високорозвинуті країни Співтовариства мають нижчі темпи розвитку, ніж країни, які залишились за межами ЄС.

Сучасна капіталістична економіка у Західній Європі набуває нових якостей. Так, у розвитку продуктивних сил - це спільний устрій виробництва, який дедалі більше базується на інформаційно-технологічній системі виробництва. На його основі формується і відтворюється інтенсивний тип економічного зростання, що характеризується не звичайними приростами "фізичного обсягу" вироблюваної продукції, а передусім продукції, яка раніше не вироблялася, чи вищої якості.
У виробничих відносинах економіка Західної Європи характеризується всебічним розвитком ринкових сил, підприємництва й конкуренції. Економічний розвиток регіону вже із 70-х років відзначається посиленням концентрації виробництва і капіталу, інтеграційних процесів, що помітно виходять за межі Європейської спільноти. Зростають роль і значення транснаціональних корпорацій (монополій), які докладають чимало зусиль для скорочення їх відставання за рівнем концентрації виробництва й капіталу щодо ТНК США з метою підвищення їх конкурентоспроможності. Проте їхня галузева спеціалізація менш рухома, ніж у американських та японських ТНК, а також спостерігається відставання від останніх за рівнем прибутку.

У цей період в економіці західноєвропейського регіону функціонує досить значний державний сектор (зокрема у Великобританії, Франції, Італії, Австрії та інших країнах). Державні підприємства виробляють 20- 30% усієї промислової продукції. Досить відчутні позиції державного сектора в енергетиці, на траспорті, у зв'язку, металургії, окремих галузях машинобудування. На базі державного сектора розробляються довгострокові програми економічного і соціального розвитку, істотною