З цих двох проблем логічно випливає ще одна, що підприємці також ставлять у розряд серйозніших, — тиск із боку органів влади.

Безумовно, державні органи знають і про наявність цих проблем, і про їхню значимість. Про це свідчить то обставина, що однім із найважливіших завдань своєї економічної політики держава проголосила зниження податкового тягаря.

У 1997 р. були прийняті нові редакції найважливіших законів в області оподатковування. Це Закони України «Про систему оподатковування» від 18 лютого 1997 р., «Про оподатковування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. і «Про податок з додаткової вартості» від 3 квітня 1997 р.

Уведено єдину базову ставку податку з прибутку — 30 %. Таким чином, зменшена лише ставка податку з прибутку за посередницькими операціями (раніше вона складала 45 %) і за ігорний бізнес (раніше — 60 %).

Законом «Про систему оподаткування» ставка збору на обов'язкове страхування зменшена з 32,56 до 32 % від фонду заробітної плати.

І, нарешті, Закон України «Про податок з додаткової вартості». Сама ставка податку залишена без змін, тобто 20 %. Однак процедура прийняття Закону і суперечливість його норм породили стільки проблем для підприємців, скільки не мали всі попередні редакції законів разом узяті.

Що стосується породжених Законом проблем, то, у першу чергу, - це протиріччя між податковим і бухгалтерським обліком щодо визначення поняття «реалізація продукції». На відміну від старої редакції Закону, у якій числення і відшкодування ПДВ цілком базувалося на принципах бухгалтерського обліку, нова редакція ґрунтується на податковому обліку, що ще має бути погоджувати з бухгалтерським обліком.

За новим Законом податкові зобов'язання виникають із моменту відвантаження проданого товару незалежно від надходження грошей на рахунок, що якоюсь мірою перетворює ПДВ у податок на наміри, а не на результат діяльності. А це неминуче породжує переплати ПДВ платниками податків за визначений податковий період, що означає втрату часу і частини оборотних коштів.

Наступна проблема — це надзвичайне ускладнення процедури повернення ПДВ, хоча сама по собі ця ідея дуже справедлива. Однак тепер кожна угода обростає цілим стосом звітних і інших документів: податкові накладні, книга обліку покупки товарів, книга обліку продажу товарів та ін. При цьому залишаються і документи, якими угоди оформлялися раніше. Це звичайні накладні, рахунки, товарно-транспортні накладні, товарні чеки та ін.

При цьому можна зрозуміти цілком розумні і правильні наміри законодавця — «перекрити кисень» тим, хто працював у тіньовій економіці, а також на грані тіньової і легальної економіки, перераховуючи гроші за неіснуючі товари на «темні», незареєстрованні, «триденні» фірми з метою придбання готівкою значних сум і для інших непорядних цілей.

Може бути, після перерахування усіх недоліків Закону покажеться дивним, але по оцінках фахівців Гарвардського університету, Закон увібрав у себе чимало рис і стандартів сучасного європейського законодавства по ПДВ, а у визначеному змісті і випереджає деякі країни.

Справа, напевно, у тому, що Закон не відповідає економічної ситуації в Україні і системі чинного законодавства. У нормальних же умовах він міг би стати гарним стимулом до добровільного поступового розширення легальної сфери економіки.

Якщо ж говорити про оцінку Закону виходячи із сьогоднішніх реалій, то його прогресивність очевидна лише для контролюючих органів: їм полегшало перевіряти підприємців.

Для підприємців цей Закон однозначно погіршив умови роботи.

5. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні.

Забезпечення правової охорони інтелектуальної власності є невід'ємною умовою розвитку наці-ональної економіки, що впливає на збереження і збагачення науково-технічного потенціалу України, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі, залученню іноземних інвестицій, зокрема, у вигляді найсучас-ніших технологій, виходу держави на світовий ри-нок інтелектуальної власності як рівноправного партнера.

За станом на сьогодні в Україні діють 10 законодавчих актів, 11 підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, та 45 відомчих нормативно-правових актів, зареєстрованих у Мінюсті України. Це дає підстави для висновку, що існуюча законодавчо-нормативна база в цілому забезпечує нагальні потреби правової охорони більшості об'єктів інтелектуальної власності.

Керуючись Конституцією України, яка гарантує захист інтелектуальної власності, Держпатент України працює в напрямі подальшого розширення і удосконалення зако-нодавчої бази в сфері охорони промислової власності. Розроблено Концепцію розвитку державної системи охорони промислової власності, яка передбачає програму удоско-налення законодавчо-нормативної бази в цій сфері, а також формування і розвитку виконавчої інфраструктури системи, необхідної для реалізації законодавства. Не тільки розроблено, але й розглянуто Верховною Радою України в першому читанні проект Закону України «Про охорону прав на зазначення географічного походження товарів». Передбачається розробити проекти законів про охорону прав на такі об'єкти інтелек-туальної власності, як комерційна таємниця, фірмові найменування. Є потреба у подальшому удосконаленні законодавства стосовно винаходів, які створені при вико-нанні службового завдання («службові винаходи»).

Статтею 54 Конституції України гарантується право кожного громадянина на захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Але мова йде тільки про права фізичної особи — окремого громадянина. Залишаються конституційне невизначеними права на інтелектуальну власність юридичних осіб — підприємств, наукових установ, фірм тощо.

Потребують також подальшого удосконалення деякі положення Цивільного, Кри-мінального та Адміністративного Кодексів, антимонопольного, митного і податкового законодавства, які мають відношення до охорони та використання прав інтелектуальної власності.

Створена законодавчо-нормативна база в цілому вирішує питання надання прав на об'єкти інтелектуальної власності. Тому особливу увагу тепер треба приділити питанням захисту прав на дані об'єкти. Ці питання мають бути відображені в Цивіль-ному, Кримінальному та Адміністративному кодексах.