Американський економіст Рассел Акофф стверджує, що планування є не одноразовим актом, а процесом, який не має явно вираженого початку та кінця. Цей процес наближається до завершення, але ніколи не досягає його з двох причин. По-перше, існує можливість нескінченно переглядати раніше прийняті рішення, проте необхідно коли-небудь починати діяти, і це змушує рано чи пізно зупинитися на якомусь варіанті. По-друге, поки ведеться планування, змінюється й система, для якої воно здійснюється, і навколишнє середовище, а всі такі зміни повністю врахувати неможливо. Це комплекс причин, які вимагають постійного коригування й оновлення планів.

3. Процес планування пов'язаний, з одного боку, із запобіганням помилкових дій, а з другого — зі зменшенням числа невикористаних можливостей. Узагальнюючи все вищезазначене, можна дати визначення поняття "планування".

Планування — це процес завчасного прийняття й оцінки взаємопов'язаної сукупності рішень.

Планування як механізм прийняття рішень, а відповідно й управління, знайшло застосування в усіх сферах людської діяльності. Проте найбільше воно використовується в економіці.

Планування — це цілеспрямована діяльність із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому періоді та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування як наука й важлива сфера практичної діяльності ґрунтується на пізнанні та використанні об'єктивних економічних законів і є важливим засобом реалізації економічної політики, яка відображає інтереси народу й ураховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Планомірна організація суспільного виробництва — важлива функція держави, засіб забезпечення гармонійно збалансованого розвитку економіки, раціонального розміщення продуктивних сил, стійких темпів зростання виробництва та народного добробуту. Планування — це наукове передбачення майбутнього розвитку суспільства, його перебігу та результатів; розробка планів економічного й соціального розвитку країни, галузей, регіонів (економічних районів, областей, районів) і підприємницьких структур; взаємопов'язана система заходів, які забезпечують досягнення передбачуваних темпів і пропорцій за умови найбільш раціонального використання ресурсів. Планування передбачає розробку й обґрунтування планових показників, що характеризують розвиток економіки в майбутньому періоді; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, бюджетно-фінансовою системою; лімітів, що відображають об'єктивно існуючу обмеженість ресурсів, на які може розраховувати суспільство в планованому періоді.

Планування, незалежно від того, довгострокове воно чи короткострокове, носить науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення й охоплює всі основні аспекти економічного та соціального розвитку суспільства, науку, культуру, охорону здоров'я, освіту та ін.

Сутність довгострокового планування розкривається при аналізі та виявленні перспективних змін у житті суспільства, у розвитку виробничих сил, науки й техніки. Таким чином, з допомогою науково-дослідницької діяльності розробляється основа довгострокового управління процесами відтворення.

Короткострокове планування підпорядковане досягненню певного результату відповідно до умов, що склалися, та веління часу.

Планування — один з найважливіших інструментів економічної політики й один з найскладніших і досить важких видів розумової діяльності.

Для того щоб займатися прогнозуванням, плануванням, зокрема стратегічним, необхідно опанувати основами економічної політики, володіти аналізом господарської діяльності, знати технологію виробництва не тільки своєї галузі, а й суміжних з нею. Найбільший ефект досягається на стику економіки і технології. Розробнику планів, особливо стратегічних, бажано пройти школу господарської діяльності, починаючи з майстра дільниці, продовживши її майстром зміни, начальником цеху, керівником відділу, головним інженером, директором підприємства.

Найважливішими напрямами державного регулювання економіки, а отже й планування, досягнення рівноваги національного ринку є:

1) антициклічне регулювання, що має короткочасний характер і спрямоване на послаблення циклічних коливань, зниження рівня інфляції;

2) програмування, що має довгостроковий характер, намагається цілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, зміну структури економіки, тобто має стратегічні цілі.

Для досягнення як короткострокових, так і довгострокових цілей використовують:

1) пряме регулювання, яке здійснюється за допомогою прийняття законодавчих актів і дій виконавчої влади, що ґрунтуються на цих актах;

2) непряме регулювання, основане на використанні різних економічних важелів (зміни ставки податків, норми процента, надання податкових пільг та ін.). Економічна роль держави в даному випадку полягає в тому, що вона забезпечує регулювання суспільного капіталу в цілому.

Антициклічне регулювання передбачає використання таких методів, як бюджетна та кредитно-грошова політика. У першому випадку з метою впливу на платоспроможний попит населення маневрують державними витратами та податками. Стимулювання попиту, як правило, посилює інфляцію, а антиінфляційне регулювання посилює застій.

За своєю соціально-економічною сутністю державне регулювання є здійсненням економічної політики, що означає планомірне вилучення прибутків, централізоване регулювання пропорцій економіки та темпів її розвитку. Методами планування є розробка концепцій, прогнозів та складання загальнонаціональних планів і програм, на основі яких формується структурна та промислова політика.

В основу довгострокового планування та прогнозування розвитку економіки країни покладено такі концепції, прогнози та дослідження:*

політико-економічні оцінки розвитку суспільства та його довгострокових тенденцій;*

дослідження довгострокових цілей та тенденцій соціально-економічного розвитку країни та світових систем;*

дослідження довгострокових тенденцій розвитку науки та техніки;*

економічні та техніко-економічні дослідження щодо можливостей розвитку економіки країни на довгострокову перспективу;*

дослідження впливу науково-технічного прогресу на структуру та кваліфікацію кадрів у виробничій та невиробничій сферах.

Здійснення планомірності не означає комплексності та дирек-тивності, тобто вона базується на встановлених державою обов'язкових нормах, а не на орієнтовних показниках і рекомендаціях, що не мають обов'язкової сили для виконання. Тому таку планомірність називають індикативним плануванням. У ряді промислово розвинутих країн загальнонаціональні плани дедалі більше зводяться лише до складання прогнозів без прямого забезпечення фінансових та