Усі соціалісти XIX в. підкреслювали розподіл суспільства на класи, їхні протиріччя і боротьбу. Зміст попередньої історії людства звичайно визначалося ними як історія експлуатації людини людиною, гноблення й опори, боротьби між антагонізмом і асоціацією. Уже для республіканської преси 30– 40-х рр. були характерні протиставлення: “аристократія багатства – народ”, “буржуазія – працюючі”. У “Журналі.народу” у 1841 р. говорилося: “Суспільство розділене на два табори: на одній стороні хазяїни, на іншій – робітники”.

Соціалісти чітко бачили економічні основи класового розподілу суспільства й експлуатації пролетаріату буржуазією. “Саме захоплення знарядь праці, – писав у 1834 р. бабувіст О. Бланки, – а не той чи інший політичний лад, перетворює маси в рабів”. У тім же дусі висловлювався колишній сен-симонист Леру (1833 р.): “У даний час боротьба пролетарів проти буржуазії є боротьба тих, хто не має знаряддя праці, проти тих, хто ними володіє”. Боротьбу класів схвалювали далеко не всі соціалісти, але всім були ясні її причини. “Капітал і праця, – писав фурьєрист Консидеран, – знаходяться в стані явної війни”.

Оскільки суспільство без класів, експлуатації і гноблення, відзначали соціалісти, відповідає насамперед інтересам пролетаріату, деякі з них призивали звертатися з пропагандою комунізму тільки до робітничому клас (Дезами), затверджували: “Усі робітники повинні стати комуністами” (Кабе). Не рідкі були заклики до з'єднання пролетарів для боротьби за своє звільнення: “Поєднуйтеся, у єднанні сила!” (Тристан).

У той же час багато соціалістів зверталися до імущим і правлячим класам, переконуючи їх у перевагах безкласового суспільства. Боротьба класів нерідко засуджувалася; особливо засуджувалися насильницькі дії, не здатні створити ідеальний суспільний лад.

Представлення соціалістів першої половини XIX в. про сучасну і майбутню державу, а також про його роль у переході до ідеального суспільства були дуже різноманітні.

Приділяючи головну увагу соціальним проблемам, значна частина теоретиків соціалізму відносилася чи негативно байдуже до політики, державі і праву.

Так, Оуен був принциповим супротивником державних реформ. Його звертання до королеви і до парламенту Англії з проектами комуністичного перетворення країни були продиктовані скоріше прагненням зробити ці проекти надбанням гласності, чим надією на їхнє здійснення державною владою Англії. Аналогічними мотивами визначалися і багато звертань Фур'є й інших соціалістів до видних державних діячів і політиків.

Деякі соціалісти розраховували на допомогу сучасного їм держави в проведенні соціальних реформ.

Більш поширені були серед соціалістів надії на допомогу демократично перетвореної держави. Соціалістична думка 30–40-х рр. зазнала впливу від сильного чартизму.

Чартизм (Chartism) - політичний і соціальний рух в Англії з кінця 1830-х до кінця 1840-х рр., що одержало ім'я від поданої в 1839 р. парламенту петиції, що називалася чи хартією народною хартією. Головна вимога петиції, виражена в 6 пунктах (виборче право для всіх чоловіків старше 21 року, таємне голосування, скасування майнового цензу для депутатів, рівні виборчі округи, винагорода депутатів, річний термін парламентських повноважень.

Інші вимоги чартистів, які мали економічний і соціальний характер, були виражені в їхніх петиціях у менш визначених формах, не у вимогливих пунктах, а в мотивуванні. Проте саме вони, не дивлячись на всю їх невиясненість для самих вождів, були центром ваги руху. Чартисти сподівалися, що реформований, відповідно до їхніх бажань, парламент зуміє знайти вірні засобу для усунення соціальних лих, проти яких вони протестували.

Для них побудований на принципі загального голосування парламент повинний був з'явитися організацією працюючих мас у видах захисту їх економічних інтересів; тому Ч. можна вважати попередником соціал-демократії, хоча власне соціалістичні прагнення в ньому були дуже слабкі.

Безпосередньою причиною, що створила чартистський рух, були промислові кризи 1835 і 1836 р. і створена ними безробіття 1825-30 і 1836-40 р., що поширилася переважно на Ланкашир, але захопивші також і інші частини Англії, що викинула на ринок десятки тисяч робочих рук і значно понизила заробітну плату інших.

Безробіття викликало ще в 1820-х рр. довгий ряд робочих бунтів у

різних містах Ланкашира, що супроводжувалися пограбуваннями булочних і їстівних крамниць. Рух буржуазії, які призвели до парламентської реформи 1832 р., знайшло гарячу підтримку й у робочих масах. Але успіх цього руху зовсім не задовольнив робітників. Парламент, обраний на підставі нової виборчої системи, провів у 1834 р. скасування стародавнього закону (часів Єлизавети) про піклування бідняків приходами і замінив колишню систему піклування робочим будинком, із украй суворим і навіть образливі м для ув'язнених у ньому людей режимом; тим часом безробіття саме в цей час заганяла в робочий будинок маси народу.

Закон викликав страшну ненависть і вона поширилася на реформований парламент. Рух і виразилося спочатку у формі протесту проти закону про бідних 1834 р. Починаючи з 1836 р., у країні відбувалися мітинги з десятками і навіть сотнями тисяч присутніх, спрямовані проти цього закону й закінчилися подачею в парламент петицій про його скасування.

Соціальна й економічна програма чартистів демонструвала слабкий рівень економічних і фінансових зведень. У неї входило знищення хлібних законів і зниження таким образом ціни хліба, скасування закону про бідний, руйнування робочих будинків і перегляд фабричних законів. Крім того наполягали на відновленні паперової валюти, вважаючи "дорогі гроші", тобто золоту валюту,