Державні торгові підприємства У більшості країн держава займається торгівлею тільки у виняткових випадках. Державні підприємства стали виникати внаслідок бажання держав взяти на себе відповідальність за розвиток деяких важливих галузей економіки, що мають суспільне необхідний характер (наприклад, електроенергетика, дороги, пошта). З іншого боку, характер цих галузей такий, що приватні особи не зацікавлені ними займатися. Тому держави почали створювати підприємства, майно яких, як і самі підприємства, є власністю держави. На відміну від приватних об'єднань, одержання прибутку для державних організацій не головне. Тому їхні менеджери не завжди прагнуть працювати з найменшими витратами і з найбільшим прибутком. Через це державні підприємства нерідко збиткові, і їх необхідно субсидіювати. Все це спотворює економічну діяльність у країні. У двадцятому столітті під впливом марксистських і соціалістичних ідей роль держави в економіці багатьох країн значно зросла. Мова йде, насамперед, про так звані соціалістичні держави, але не тільки. В багатьох країнах були націоналізовані деякі галузі промисловості. На сьогодні існує зворотна тенденція - до денаціоналізації. У будь-якому випадку, щоб займатися торгівлею, необхідно залучати спеціалістів, які мають знання і досвід у торгівлі. Чиновники, що працюють у міністерстві, мерії і т.ін., не завжди володіють достатніми знаннями і досвідом в комерційній діяльності. Крім того, багато питань у діловому житті потрібно вирішувати оперативно, що неможливо, якщо підприємством безпосередньо керує державний чиновник, у якого є ще й інші обов'язки. Основні юридичні питання, що можуть виникнути в роботі з державними підприємствами, такі. 1. Чи може держава відповідати за своїми зобов'язаннями в іноземному суді? Якщо так, то в яких випадках? 2. Чи може державне підприємство посилатися як на форс-мажорні обставини на рішення держави, що цілком контролює це підприємство? 3. Чи можна піддавати сумніву законність акту іноземної держави, наприклад, якщо, на думку іноземного суду, він порушує вимоги міжнародного права (норми звичаєвого міжнародного права або норми, закріплені в міжнародному договорі, обов'язковому для держави, яка видала акт)? Чи може держава відповідати за своїми зобов 'язаннями в іноземному суді? Якщо так, то в яких випадках? Історично держава не могла бути відповідачем у суді. Так було зручніше - суд все одно не міг би здійснити юрисдикцію над іноземною державою. З іншого боку, у визнанні такої юрисдикції просто не було необхідності, оскільки держава дуже рідко брала участь у комерційній діяльності. Вона збирала данину, змушувала відбувати військову повинність і т.ін. Іншими словами, вона виконувала тільки функції суверена. Держава майже ніколи не діяла як приватне підприємство. Держава не займалася будівництвом, постачанням електроенергії, не купувала і не продавала товарів. Питання про імунітет держави виникло у міжнародному торговому обігу невдовзі після того, як держава почала брати участь у комерційній діяльності нарівні з іншими торговцями. Коли підприємства беруть участь у торговому обіг, вони хочуть мати гарантії того, що їхній контрагент, навіть якщо це іноземна суверенна держава, виконає усі свої зобов'язання. Такою є сутність торгового обігу. Саме потреби торгового обігу призвели до того, що з'явилася концепція обмеження імунітету від іноземної юрисдикції. Відповідно до цієї концепції, коли держава вступає в комерційну діяльність (наприклад, укладає контракт з іноземною особою), вона позбавляє себе імунітету від юрисдикції з питань, пов'язаних з цією діяльністю. Не у всіх випадках держава, чиї інтереси порушені, погоджується з такою концепцією. Щоб уникнути можливих ускладнень, багато торговців домагаються