Реферат на тему:
Класична школа економічної науки: зародження й розквіт
Зародження ідей класичної школи у працях В. Петті та Буагільбера*
Економічне вчення фізіократичної школи у Франції*
Розквіт класичної школи: А. Сміт і його економічна система
Класична буржуазна політична економія (термін "політична економія" увів у 1615 р. французький економіст Антуан Монкретьєн) виникла в період зародження й утвердження капіталістичного способу виробництва. К. Маркс, вивчаючи історію економічної думки, зазначав: "Під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію починаючи з В. Петті, яка вивчає внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва". Таке трактування класичної школи дещо обмежене і не розкриває всієї ідейної спадщини економістів-класиків, оскільки проблематика їхніх творів не вичерпується цим визначенням.
Класична школа економічної науки базується на таких основних теоретичних засадах:
1) ідеї природного порядку, згідно з якою все у світі (у тому числі людське суспільство й окрема особа) підпорядковується законам Природи. Людина діє природно, коли використовує всі доступні їй засоби — здібності, розум, майно — з метою забезпечення власного суспільного існування, задоволення матеріальних і духовних потреб. Звідси випливає право вільного розпорядження особистою працею й майном, свобода обміну та конкуренції, неприпустимість існування монополій, недоторканність приватної власності;
2) концепції "економічної людини", якою рухає єдине прагнення — особиста вигода, егоїзм, тоді як від інших мотивів поведінки (таких як культура, звичаї, релігія) класики абстрагуються;
3) ідеології економічного лібералізму (від фр. laissez/aire — дозволяйте робити все), відповідно до якої держава не повинна втручатись у виробничу, торговельну й фінансову діяльність індивідів, а також відсутні будь-які заборони та обмеження на торгівлю, переливання капіталу, цінова регламентація виробництва,
закони про мінімальну заробітну плату тощо. Це пояснює той факт, що більшість класичних уявлень побудовано на припущенні про абсолютну (чисту) конкуренцію в усіх галузях і повну інформованість суб'єктів господарювання;
4) радикальній зміні методології дослідження економічної науки — від поверхневості та описовості меркантилізму до методів наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції;
5) розробці нового категоріального апарату, дослідженні таких економічних категорій, як вартість, ціна, прибуток, рента, капітал тощо;
6) розгляді внутрішніх сутнісних взаємозв'язків економічних явищ і формулюванні абстрактних економічних законів у поєднанні з практичною спрямованістю економічного вчення, його реалізацією у сфері економічної політики держави (передусім Великобританії);
7) аналізі сфери безпосереднього виробництва як вирішальної фази суспільного відтворення, що не перешкоджало окремим представникам класичної школи досліджувати також сферу розподілу (Д. Рікардо), споживання (П. Буагільбер, С. Сісмонді), проблему реалізації (Т. Р. Мальтус). У класиків виробництво — єдине джерело прибутку та нагромадження капіталу, основний фактор багатства, а праця — найважливіший фактор виробництва (це однаковою мірою стосується як трудової, так і інших теорій вартості класичної школи).
Еволюція ідей класичної школи умовно поділяється на кілька етапів:*
зародження ідей, пов'язане з іменами В. Петті (Англія) та П. Буагільбера, а також представниками фізіократичної школи Франції;*
розквіт класичної школи — економічна система А. Сміта, яку він виклав у праці "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776);*
розвиток ідейної спадщини А. Сміта вченими Т. Р. Мальтусом і Д. Рікардо (Англія), Ж. Б. Сеєм і С. Сісмонді (Франція) та ін.;*
завершальний етап, представником якого є Дж. С. Мілль ("Основи політичної економії", 1848).
Розглянемо детальніше два перших етапи розвитку.
Засновником класичної буржуазної політичної економії в Англії був Вільям Петті (1623—1687), погляди якого формувалися в умовах швидкого розвитку в країні капіталістичних відносин, розширення торгівлі та грошового обігу. Саме останнім пояснюється прихильність вченого до ідей меркантилізму. Перші його праці були присвячені обґрунтуванню політики меркантилізму та концепції активного торгового балансу. В. Петті обстоював державне втручання в економіку, додаючи, що це втручання повинно сприяти розвитку виробництва.
За рівнем промислового виробництва Англія стала провідною країною Європи, і це створило певні умови для теоретичного обґрунтування економічних процесів капіталізму. В. Петті акцентував увагу на тому, що все, що залежить від думок, намагань, прагнень окремих людей, треба облишити, а натомість слід шукати причинну залежність між економічними явищами, розробити науковий абстрактний метод у політичній економії. В. Петті визнавав важливість проблеми економічного закону та необхідність кількісного і якісного аналізу досліджуваних явищ.
В. Петті не володів цілісною системою економічних знань, проте зробив глибокі теоретичні узагальнення з багатьох питань політекономії. Основою будь-якого господарства В. Петті вважав виробництво, де створюється багатство; сфера обігу, на його думку, забезпечує розподіл благ. В. Петті є засновником трудової теорії вартості, він перший у Європі дійшов висновку, що джерелом вартості є праця. Обґрунтуванню цього положення присвячене його вчення про "природну ціну": якщо один товар обмінюється на інший, то останній є природною ціною першого. Товари рівні один одному, якщо в них уречевлена однакова кількість праці. Вартість товарів вимірюється робочим часом, що витрачений на їх виробництво, і залежить від продуктивності праці. Учений зробив висновок, що вартість створюється не будь-якою працею, а тією, що витрачена на виробництво золота й срібла.
Відома формула В. Петті "Труд — батько й активний принцип багатства, а земля — його мати" висловлює суть його вчення про джерело вартості. Земля поряд з працею є джерелом вартості, а сама вартість зводиться до середньодобового набору продуктів харчування, тобто визначається заробітною платою. Остання становить ціну праці й залежить від об'єктивних чинників, а не суб'єктивних рішень підприємця чи влади. Заробітну плату В. Петті визначав мінімумом засобів існування, але підкреслював, що вона є лише частиною вартості, яка створюється робітником.
Прибутком у розумінні В. Петті