Проте рента відрізняється від інших ціноутворюючих факто-рів — прибутку й заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жер-твою (як праця й капітал) з боку власника землі. Відрізняється рента від прибутку й заробітної плати і як складова ціни. Останні консти-туюють ціну, а рента є її функцією. «...Рента, — писав Сміт, — вхо-дить до складу ціни продукту інакше, ніж заробітна плата і прибу-ток. Висока або низька заробітна плата і прибуток на капітал є причиною високої або низької ціни; більший чи менший розмір рен-ти є результатом останньої».

Є у Сміта й елементи фізіократичного трактування земельної ренти як результату дії сил природи, що їх землевласник надає у ко-ристування фермеру. Праця в сільському господарстві, писав він, продуктивніша, бо тут поряд з людиною працює природа.

Сміт бачив різницю в родючості й місцезнаходженні земельних ділянок і її вплив на величину ренти. Розглядав він також залеж-ність ренти від капіталовкладень. Проте у Сміта ще немає розуміння понять диференційної й абсолютної ренти. Водночас він визначає монопольну ренту (хоч і не вживає цього терміна), що виникає тоді, «коли кількість землі, котра може бути пристосована під якусь осо-бливу культуру, занадто незначна для задоволення реального попи-ту»". Оплачує її споживач.

Учення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й непродуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, до чого ЇЇ прикладають. Проте Сміт зберігає ієрархію галузей стосовно їх продуктивності. На пер-ший план він ставить сільське господарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну й не-продуктивну працю.

Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише за-лежно від того, де вона застосовується, а й від того, що виготовляє-ться з її допомогою. У нього є два підходи до визначення продукти-вної та непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додає цінності матеріалам, які він обробляє. Водночас праця слуги не додає цінності ні до чого. На купівлю продуктивної праці витра-чається капітал, а непродуктивної — дохід.

Другий підхід до визначення продуктивної і непродуктивної праці зв'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яка закріплюється і реалізується в яко-мусь предметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначенням продуктивної пра-ці вся сфера нематеріального виробництва оголошувалась непроду-ктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність держави, ЇЇ чино-вників, церкву, армію, флот тощо.

Такий підхід Сміта до визначення продуктивної і непродуктивної праці був підданий критиці багатьма його сучасниками, які ширше трактували продуктивну працю. Економісти класичної школи нав-паки — сприйняли такий підхід. З певними застереженнями сприй-няв його і Маркс1.

Сміт надавав великої ваги поняттям продуктивної та непродук-тивної праці, оскільки він зі збільшенням кількості продуктивної праці зв'язував зростання національного багатства країни.

Капітал у Сміта — це головна рушійна сила економічного про-гресу. Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить при-буток, або за допомогою якого працею створюються нові блага. Запа-си певної особи, писав він, поділяються на дві частини. «Та частина, від якої вона чекає одержання доходу, називається її капіталом. Друга частина — це та, яка йде на безпосереднє її споживання».

Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капі-талу належать машини й різні знаряддя праці, промислові й торговельні будівлі, склади, будівлі на фермах, «поліпшення землі» (роз-чищення, осушення, удобрення), «людський капітал» — капіталізо-вана цінність «придбаних і корисних здібностей усіх жителів, або членів суспільства». Віднесення Смітом людського капіталу до ос-новного логічно випливає з того, що капітал у нього — це виготов-лені матеріальні ресурси, а здібності робітників до праці також «ви-готовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів.

Трудові навички й здібності робітників включав до основного капіталу ще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», має одержати й відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. К. Маркс, як побачимо далі, теж дотри-мується думки, що кваліфікованіша робоча сила має вищу вартість.

Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продо-вольства, сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.

Поняття основного й оборотного капіталу Сміт застосовує до будь-якого капіталу, незалежно від сфери його використання. Різ-ницю між ними він бачить у тім, що перший дає прибуток, не всту-паючи в обіг і не змінюючи власника, а другий — тільки в процесі обігу І зміни власника. Основний капітал формується І поповнюєть-ся за рахунок оборотного. Співвідношення між основним і оборот-ним капіталом, підкреслює Сміт, неоднакове в різних галузях ви-робництва.

Великого значення Сміт надавав нагромадженню капіталу. Це, по суті, основна ідея праці Сміта. Він має на меті не тільки досліди-ти природу і причини багатства взагалі, а й з'ясувати процес зрос-тання саме національного багатства. «Зростання... доходу й капіталу означає зростання національного багатства»1. Отже, економічне зростання Сміт зв'язує не лише зі зростанням доходу, а й з нагрома-дженням капіталу.

Нагромадження капіталу, за Смітом, є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістів збільшує