РЕФЕРАТ

на тему:

Основний етап розвитку капіталізму. Вид та основні типи сучасної економіки.

План

1. Основний етап розвитку капіталізму.

По загальноприйнятій оцінці класична політична економія зародилася наприкінці XVII — початку XVIII в. у працях У. Петті (Англія) і П. Буагільбера (Франція). Час її завершення розглядається з двох теоретико-методологічних позицій. Одна з них – марксистська - указує на період першої чверті XIX в., і завершувачами школи вважаються англійські вчені А.Сміт і Д. Рикардо. По іншій – найбільш розповсюдженої в науковому світі — класики вичерпали себе в останній третині XIX в. працями Дж.С.Мілля.

Коротко суть цих позицій така. Відповідно до марксистської теорії затверджується, що класична політична економія завершилася на початку XIX в. і перемінилася «вульгарною політичною економією» тому, що родоначальники останньої – Ж. Б. Сей і Т. Мальтус — схопилися, за словами К.Маркса, «за зовнішню видимість явищ і протилежність закону явища». При цьому головним аргументом, що обґрунтовує обрану позицію, автор «Капіталу» вважає «відкритий» їм же «закон прибавочної вартості». Цей «закон», по його думці, випливає з центральної ланки навчання А.Сміта і Д. Рикардо — трудової теорії вартості, відмовившись від якої «вульгарний економіст» приречений стати апологетом буржуазії, що намагається сховати експлуататорську сутність у відносинах присвоєння капіталістами створюваної робітничим класом прибавочної вартості. Висновок К.Маркса однозначен: «класична школа» переконливо розкривала антагоністичні протиріччя капіталізму і підводила до концепції безкласового соціалістичного майбутнього.

Відповідно до розширювальної позиції, що стала для більшості закордонних джерел економічної літератури безперечної, версія класифікації етапів історії економічної думки як «класичної» і «вульгарної» політичної економії узагалі виключена, хоча наукові досягнення й А. Сміта, і Д. Рикардо оцінюються настільки ж високо, як К.Маркса. Однак до імен продовжувачів навчання Сміта - Рикардо і, відповідно тимчасовим границям «класичної школи» додають не тільки плеяду економістів усієї першої половини XIX в., включаючи Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Н. Сеніора, Ф. Бастія й інших, але і найвидатнішого ученого другої половини XIX в. Дж.С.Мілля.

Тому очевидно, що якщо усе-таки виходити не з класово-формаційної ідеологізованої аргументації особливостей еволюції класичної політичної економії, а взяти до уваги насамперед сутність єдиних (загальних) для «класичної школи» теоретико-методологічних позицій, то можна з повною підставою затверджувати, що К. Маркс, як і Дж. С. Мілль, є одним із завершувачів цієї школи. У правомірності даного твердження допоможе переконатися, крім того, і безпосереднє знайомство з економічним навчанням К. Маркса «Капітал».

У розвитку класичної політичної економії з визначеною умовністю можна виділити чотири етапи. Багато економістів вважають, що основним є другий етап, тому розглянемо саме його.

Другий етап розвитку класичної політичної економії охоплює період останньої третини XVIII в. і безсумнівно зв'язаний з ім'ям і працями А. Сміта — центральної фігури серед усіх її представників. Його «економічна людина» і «невидима рука» провидіння переконали не одне покоління економістів про природний порядок і невідворотність незалежно від волі і свідомості людей стихійної дії об'єктивних економічних законів. Багато в чому завдяки йому аж до 30-х рр. XX сторіччя незаперечним вважалося положення про повне невтручання урядових розпоряджень у вільну конкуренцію. І це про нього, як правило, говорять, що «...жоден західний студент, учений не може вважати себе економістом без знання його (А. Сміта. — Я.Я.) праць». Столяров И.А. Предисловие // Антология экономической классики. Т.1. М.:Эконом, 1993. с.3.

На думку Н. Кондратьєва, під впливом поглядів А. Сміта у класиків усе їхнє навчання — це проповідь господарського ладу, що спирається на принцип волі індивідуальної господарської діяльності як ідеалу». Кондратьев Н.Д. Указ. соч. с. 294. Автори однієї з популярних книг початку XX в. «Історія економічних навчань» Ш. Жид і Ш. Ріст відзначали, що головним чином авторитет А. Сміта перетворив гроші в «товар, ще менш необхідний, чим всякий інший товар, обтяжний товар, якого треба по можливості уникати. Цю тенденцію дискредитувати гроші, виявлену Смітом у боротьбі з меркантилізмом, — пишуть вони, — підхоплять потім його послідовники, і перебільшивши її, випустять з уваги деякі особливості грошового обігу». Жид Ш., Рист Ш. Указ. соч. с. 75. Щось схоже затверджує Й. Шумпетер, говорячи про те, що А. Сміт і його послідовники «намагаються довести, що гроші не мають важливого значення, але в той же час самі не в змозі послідовно дотримувати цієї тези». Шумпетер Й. Указ. соч. с. 265. І тільки деяка полегкість цьому недогляду класиків (насамперед А. Сміту і Д. Рикардо) робить М. Блауг, думаючи, що «...їхній скептицизм стосовно грошових панацей був цілком доречний в умовах економіки, що страждає від недоліку капіталу і хронічного структурного безробіття». Блауг М. Указ. соч. с. 19.

Далі відзначимо, що класичними по праву вважаються і відкриті А. Смітом (за матеріалами аналізу шпилькової мануфактури) закони поділу праці і росту його продуктивності. На його теоретичних вишукуваннях значною мірою ґрунтуються також сучасні концепції про товар і його властивості, доходах (заробітній платі, прибутку), капіталі, продуктивній і непродуктивній праці й інші.

2. Вид та основні типи сучасної економіки.

От уже протягом двох останніх сторіч боротьба проти таких нещасть, як масове безробіття й інфляція, була і залишається самою актуальною проблемою соціально-економічного розвитку держав з ринковою організацією і, звичайно, економічної науки. Як досягти стабільну і повну занятость і незатухаюче зростання реальних доходів населення? У чому складаються «секрети» безкризисного економічного циклу?

Прагнення одержати відповідь на ці питання, необхідність