За останні роки в економічної, літературі — і особливо в навчальних цілях — стали частіше згадувати поняття «неокласичний синтез», воно одержало досить широкий спектр значеннєвого навантаження. Наприклад, С. Носова вважає, що «у зв'язку з появою неокласичного синтезу різні заходи для регулювання економіки стали носити змішану форму». Носова С.С. Указ. соч. с. 31. Вона затверджує: «Таким чином, у даний час основою макроекономічного регулювання є симбіоз трьох основних теорій: кейнсианство з його різними модифікаціями, теорія економіки пропозиції і монетаризм. Кейнсианська доктрина виходить із властивої їй філософії активізму, енергійного втручання держави в господарські процеси для зм'якшення циклічного коливання кон'юнктури і досягнення високого рівня виробництва і зайнятості робочої сили. При цьому особливі надії покладаються на бюджетні методи як на інструмент прямого регулювання платоспроможного попиту. Монетаристи ж відстоюють принцип невтручання в економічне життя». Там же.

Відповідно до окремих версій тлумачення поняття «неокласичний синтез», позначеними в спільній публікації С. Брагинского і Я. Певзнера, «Політична економія: дискусійні проблеми, шляхи відновлення» (М.: Думка, 1991), мабуть, що в їхні формулювання підпадає коло питань не тільки державного регулювання економіки, але і моделювання загальної економічної рівноваги. У свою чергу згідно А.В. Анікіну, судячи з його книги «Люди науки. Зустрічі з видатними економістами» (М.: «Справа Лтд», 1995), самуельсоновський неокласичний синтез — це насамперед з'єднання «класичної мікроекономіки» з деякою «новою макроекономікою».

Таким чином, можна визнати, що з «подачі» самого автора поняття «неокласичний синтез» П.Самуельсона, що заявив про «більш широкий зміст» цього терміна, нині продовжується процес становлення ще однієї економічної концепції - «концепції неокласичного синтезу» як нової універсальної доктрини по багатьом проблемам сучасної економічної науки.

Виходячи із систематизації версій названих вище авторів і на основі власних концептуальних побудов виклад суті даної концепції необхідно, як представляється, звести, щонайменше, до наступного трьох версіям.

Суть однієї з них полягає в обґрунтуванні ідеї про те, що сучасна економічна теорія розглядає можливість забезпечення повної зайнятості й економічного росту при одночасному використанні як елементів ринкового механізму господарювання з його принципами економічного лібералізму, так і елементів кейнсианской концепції, що обмежує стихію вільного ринку. Тут маються на увазі і згадані П. Самуельсоном «інструменти» фіскальної і грошово-кредитної системи в політику держави, і антиінфляційні можливості концепції «природної норми безробіття» М. Фридмена, і ідеї синтезу вільного ринку з «соціально обов'язковим суспільним ладом» Эрхардаріпці і т.д.

За іншою версією, висунутої, як очевидно, ще неокласиками кінця XIX в., в основі наукової теорії вартості (цінності) лежить інтеграція «старої» і «нової» теорії вартості, тобто витратної теорії (трудова теорія чи вартості, по іншому трактуванню, теорія витрат виробництва) і теорії граничної корисності. Тут мова йде про системний підхід маржиналістів «другої хвилі» в особі А. Маршалла, В. Парето й інших, що обґрунтували на основі граничного аналізу теза двухкритеріальної сутності цінності будь-якого товару й актуалізували ідеї про Функціональний зв'язок категорій «ціна», «попит» і «пропозиція» і про приватну і загальну економічну рівновагу.

І за третьою версією «неокласичний синтез» полягає в положенні про те, що сучасна модель загальної економічної рівноваги базується одночасно на макро- і на мікроекономічному дослідженні, оскільки використовує для її побудови науковий інструментарій, адекватний макро- і мікроекономічному аналізу. Причому на шляху до формування синтезуючих ідей тут було досягнуте як відмовлення неокласиками (слідом за інституціоналістами) від смітіанських постулатів «чистої» економічної теорії і «зробленої конкуренції» і від протиставлення один одному сфер виробництва і споживання, так і перехід до концепцій реформування економіки з урахуванням усієї сукупності суспільних відносин, включаючи небезпідставний «психологічний закон» Дж. М. Кейнса про випереджальний завжди зростанні доходів у порівнянні з ростом споживання і навіть так називаний «ефект Веблена», що не виключає «аномалії» у механізмі ціноутворення, і інші неекономічні фактори.

Список використанної літератури.