Мілль доводить, що клас землевласників не заінтересований у прогресивному розвиткові землеробства, оскільки зростання проду-ктивності праці, котре протистоїть закону-тенденції спадної родю-чості грунтів, спричиняє зниження цін на сільськогосподарську продукцію, а отже, зменшення ренти. Він виходить із тези Рікардо, що рента тим вища, чим більше перешкод існує на шляху до обробі-тку земель, і вказує, що землевласнику вигідно створювати ці пере-шкоди. Найголовнішою перешкодою Мілль уважає самого земле-власника. З іншого боку, зазначає Мілль, кожний окремий земле-власник заінтересований, щоб продуктивність праці саме на його ділянці була вищою, ніж на інших, оскільки надлишок продукту по-зитивно позначатиметься на розмірі ренти.

Для обмеження можливостей отримання дармового доходу зем-левласниками він пропонує встановити для них конфіскаційний рі-вень державних податків, що призвело б до скасування земельної власності, фактичної націоналізації землі.

Антагонізм між рентою та прибутком, на думку Мілля, є не лише породженням форми власності на землю, котра стає на заваді про-никненню капіталістичних відносин у сільське господарство, а й на-слідком протекціоністської політики держави, завдяки якій земле-власник утримує таке винятково вигідне становище. Мілль уважає, що свобода торгівлі сприятиме припливу товарів із-за кордону, зві-льнятиме від необхідності обробітку гірших земель, знижуючи по-пит на землю, а отже, і ренту.

Теорія грошей. Цікавими є думки Мілля стосовно кількісної тео-рії грошей Рікардо. Він не включав монетарної теорії в економічний аналіз, тому не ставив питання про чинники вартості грошей, проте стверджував, що кількість грошей у обігу має важливе значення для стабільності економічного розвитку. Він указував на закономірні наслідки збільшення кількості грошей у обігу — зростання цін, па-діння вартості паперових грошей, дестабілізація виробництва. Хоч ця проблема тоді ще не була дуже актуальною, Мілль передбачив і описав згубні для виробництва наслідки інфляції. Він поширив свої висновки й на сферу формування міжнародного рівня цін, зазначи-вши, що закони грошового обігу діють на всьому ринковому прос-торі однаково, а інфляція в одній країні може спровокувати інфля-ційні процеси в інших.

Слід також сказати, що він погоджувався із теорією народонасе-лення Мальтуса і віддавав належне його внеску в теорію ренти.

Джон Рамсей Мак-Куллох (1789—1836), філософ та економіст, відомий книговидавець і неперевершений редактор, ортодоксальний прихильник Рікардо, друг та найкращий популяризатор його праць. Він близько знав також Мальтуса і Мілля, поділяв їхні погляди на проблему народонаселення, ренту.

Перу Мак-Куллоха належить надзвичайно багато праць з філо-софії, соціології, політичної економії, але основною, що дає найточ-ніше уявлення про суть розуміння ним системи Рікардо, є «Основи політичної економії» (1825). У ній він робить спробу викласти в до-ступному вигляді основи рікардіанського вчення і, за визначенням Сеніора, спрощує його до такої міри, що стає більшим рікардіанцем, ніж сам Рікардо.

Догматизм Мак-Куллоха був настільки абсолютним, що він не дозволяв собі взяти під сумнів хоча б один з висновків класика та все ж таки, під впливом Джеймса Мілля, він дещо уточнив теорію вартості в тій частині, що стосувалась визначення її субстанції. Якщо Мілль дотримувався думки, що у створенні вартості бере участь уречевлена праця, то Мак-Куллох доповнює це положення й відносить до чинників вартості всі сили (машини, природу, тварин), які, хоч і своєрідно, але «працюють». Як йому здається, це ніскільки не суперечить теорії Рікардо, а навпаки, доводить, що всі складові виробництва можна розглядати крізь призму праці. Таким чином, Мак-Куллох впритул підійшов до визначення вартості через факто-ри виробництва, хоч саме за це критикував Сея.

Прибуток він розглядає як породження уречевленої праці, землі та інших дармових сил. Тому Мак-Куллох уважає за неможливе включення прибутку (поряд із заробітною платою) у витрати вироб-ництва. І це (фактично єдине) розходження з доктриною Рікардо, він гаряче обстоював у своїй з ним полеміці, не розуміючи, що під-риває тим самим найголовніші засади трудової теорії вартості.

Цікаво, що особливо старанно захищав Мак-Куллох слабкі сто-рони рікардіанської доктрини. Він обстоював тезу про неможли-вість криз надвиробництва, теорію реалізації, кількісну теорію грошей, теорію ренти, що була більш слабкою, ніж у Мальтуса. Його докази були настільки переконливими, що навіть помилки Рікардо ще довго сприймались як відправна точка досліджень економічної дійсності.

Сучасна західна економічна література оцінює Джеймса Мілля та Джона Мак-Куллоха як економістів, що догматично сприйняли теорію Рікардо, обстоювали, абсолютизували й досить уміло попу-ляризували її, відтак сприяючи її вульгаризації та однобічному роз-виткові економічної думки.

Томас Роберт Мальтус (1766—1834) навчався у коледжі при Кембріджському університеті. Після закінчення був сільським свя-щеником, а з 1793 p. і викладачем у згаданому коледжі. Там прояви-вся його інтерес до філософії та політекономії. 1798 p. він анонімно публікує свій памфлет «Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства», де викладає деякі свої погляди на закономірності і взаємозалежності економічного та де-мографічного процесів. Саме ця праця, що кілька разів перевидава-лась, сприяла перетворенню Мальтуса на одіозну постать, об'єкт найжорстокішої критики.

Поза увагою багатьох істориків-економістів залишились досяг-нення Мальтуса в економічній теорії, його твори «Дослідження про наслідки хлібних законів» (1814), «Теоретичні основи політики об-меження ввезення іноземного хліба» (1815), «Дослідження про при-роду і зростання ренти» (1815), «Принципи політичної економії» (1820), «Поняття політичної економії»