Економічна доктрина Мальтуса, що прямо зв'язана із його тео-рією народонаселення, має багато спільних рис із теорією Рікардо, але дещо під іншим кутом зору характеризує основи суспільного розвитку. По-перше, Мальтус намагається дати загальну картину розвитку суспільства; по-друге, його цікавлять передумови економі-чного росту та фактори, що цьому сприяють; по-третє, він визнає можливість криз надвиробництва і намагається визначити природні економічні сили, що протидіють кризам.

Мальтус зробив значний внесок у дослідження проблеми циклічнос-ті економічного розвитку. Причини цього явища він убачав передовсім у способах розподілу суспільного продукту, що, на його погляд, визна-чає обсяги виробництва та розміри попиту на вироблену продукцію.

Економічні цикли. Мальтус, по суті, був одним із перших еко-номістів, який визнав існування проблеми циклічності розвитку. Він критикував Сея, який теоретично доводив неможливість криз, тобто неможливість надвиробництва товарів понад ту кількість, що може бути спожитою, а труднощі реалізації зв'язував із недостатнім роз-витком системи торгівлі. За Мальтусом, криза надвиробництва мож-лива, вона зв'язана з реалізацією виготовленого продукту. У «Прин-ципах політичної економії» він аналізує причини, що зумовлюють проблему реалізації, і серед них називає недостатній платоспро-можний попит на вироблені товари.

Мальтус зазначає, що зростання населення само собою не забез-печує зростання попиту. Він не ототожнює платоспроможного по-питу та попиту, що спричиняється зростанням потреб, і намагається дати відповідь на питання: чи впливає розподіл на споживання й попит, чи існує зв'язок між попитом та доходами, між попитом і споживанням та заощадженням.

Теорія розподілу. На думку Мальтуса, основна проблема еконо-мічної теорії полягає у визначенні законів раціонального розподілу доходів. У центрі теорії розподілу Мальтуса лежить вартість ство-реного продукту, що її, як і Сміт, він визначав через кількість праці, котру можна придбати за даний товар. Але Мальтус уточнював по-ложення Сміта, зазначаючи, що праця, яку купують за товар, дорів-нює праці, витраченій на його виробництво. Кількість праці, що мі-ститься у товарі, вимірюється витратами виробництва, до яких він відносить витрати живої та уречевленої праці і прибуток на авансо-ваний капітал.

Поділяючи працю на продуктивну, що створює вартості, та не-продуктивну (послуги, що споживаються), а капітал на постійний (машини) та змінний (заробітна плата), він доводить, що основи до-ходів формуються у виробництві, спосіб їх розподілу також визна-чається виробництвом. Після відшкодування витрат на постійний капітал робітник отримує свою частку створеного продукту у вигля-ді заробітної плати, яка дорівнює затраченій праці.

Дохід капіталіста виступає у формі прибутку, тобто (за Мальтусом) як надлишок понад працю, витрачену на виробництво товару. Він бачить його як породження витрат виробництва, результат про-дуктивної здатності авансованого капіталу. Капіталіст привласнює прибуток як плату за свій внесок у виробництво.

У суспільстві відбувається еквівалентний обмін вартостями і проблема розподілу зводиться до того, щоб цей обмін відбувся. Процес обміну вартостями є процесом їх реалізації.

Проблема реалізації. Проблема реалізації створеного продукту аналізувалась Мальтусом з кількох сторін: він намагався показати, як продукт розподіляється між класами і як реалізується його вар-тість; як цей розподіл впливає на дальше виробництво, його струк-туру і його обсяги; як зростання народонаселення позначається на розвитку виробництва та зайнятості; що спричиняє кризи надвироб-ництва за тенденції до зростання населення і які існують механізми запобігання кризам; в якому співвідношенні перебувають різні фор-ми доходів і як це співвідношення впливає на дальший економічний розвиток. У зв'язку з цим Мальтус аналізує різні форми доходів (ренту, прибуток, заробітну плату), оскільки, на його думку, саме в момент розподілу вартості на доходи формуються передумови криз надвиробництва.

Заробітну плату Мальтус розглядає як частку авансованого капі-талу, яку заздалегідь визначено. Оскільки наймані робітники на за-робітну плату можуть придбати лише частину виробленого продук-ту, яка залежить від розміру заробітної плати, то реалізація решти продукту зв'язується з використанням доходів капіталістами та зем-левласниками.

Капіталісту належить прибуток, -який міститься у вартості у ви-гляді надлишку. Перш ніж привласнити цей надлишок капіталіст повинен його реалізувати. Для реалізації надлишку необхідний пла-тоспроможний споживач. У ролі такого споживача виступає пере-довсім сам капіталіст, але розміри непродуктивного споживання обмежені прагненням капіталіста до нагромадження, розширення виробництва. З приводу іншої частини прибутку капіталіст вступає у відносини з іншими класами.

Проблему реалізації надлишку, на думку Мальтуса, вирішують «треті особи», до яких він відносить споживачів, котрі не беруть участі у виробництві товарів, але отримують доходи, наприклад зе-млевласники, що мають ренту. Непродуктивне споживання «третім» класом суспільства, котрий нічого не виробляє, на його думку, є ос-новою забезпечення еластичності попиту, отже, стабільності еконо-мічного розвитку.

Теорія ефективного попиту. Розподіл суспільного продукту на доходи — це лише перший крок на шляху до забезпечення економі-чної рівноваги. Другим, і, на думку Мальтуса, надзвичайно важли-вим — є способи використання прибутку. Нагадаємо, що він роз-глядав прибуток як основний чинник розвитку. Мальтус зазначає, що товар не будуть виробляти доти, доки «внутрішня мінова вар-тість», тобто те, у що його оцінює суспільство, не покриє всіх затрат праці на його виробництво з додатком такої кількості праці, яка до-рівнюватиме прибутку.

Мальтус розвиває цю тезу, наголошуючи, що функції прибутку не обмежуються використанням його для задоволення особистих потреб капіталіста: прибуток є основою розширення виробництва засобів існування для населення, кількість якого збільшується, та визначальним чинником урівноважування сукупного попиту і про-позиції, досягнення суспільно-економічної рівноваги.

Отже, прибуток є мотивом капіталістичного виробництва, джерелом його розвитку й запорукою врівноважування економіки.

Досліджуючи проблему оптимального співвідношення попиту та пропозиції, як основи стабільного поступального економічного роз-витку, Мальтус дійшов висновку, що класична політекономія зали-шає поза увагою механізм розподілу чистого