Нассау Вільям Сеніор (1790—1864) народився в англійській сім'ї іспанського походження, здобув освіту в Оксфорді, став ба-калавром та магістром права. Кар'єру адвоката з причин інвалід-ності полишає і починає вивчати політичну економію. З організа-цією кафедри політичної економії в Оксфорді 1825 p. Сеніор був обраний на посаду професора. Його праці було присвячено проб-лемам грошового обігу та методології політичної економії. Пев-ний час він працював чиновником канцлерського суду, займався проблемами законодавства. Сеніор багато подорожував і спілку-вався майже з усіма видатними людьми тієї доби. Сучасникам він був відомий скоріше як реформатор, ніж як економіст-теоретик, за-вдяки чому склалося враження про особливу класову спрямованість його теорій.

З розвитком капіталізму все більше виникає потреба узгодження абстракцій політичної економії з проблемами економічної практики, тобто набуття політекономією практичної функції з метою пояснити природу економічних явищ, дати практичні рекомендації для подо-лання суперечностей, що притаманні капіталізму й загострюються з його розвитком.

Тому для цього періоду розвитку економічної теорії характерним є спрощення та перегляд висновків політекономії Сміта і Рікардо.

Сеніор підтримував класичну традицію і водночас мав власний погляд на природу деяких економічних явищ. На відміну від Сміта він не ставив перед собою завдання побудови повної соціальної фі-лософії, а обмежував предмет політичної економії як науки вивчен-ням природи виробництва та розподілу багатства, наслідуючи в цьому Рікардо та Мальтуса.

Теорію політичної економії викладено, головне, у його книжці «Політична економія» (1850), яка спочатку (в 1836 p.) була видана у вигляді статей в енциклопедії.

Теорія вартості. Об'єктом дослідження політекономії, на по-гляд Сеніора, є багатство, що виступає у вигляді речей, які можуть обмінюватись, або мають вартість. На його думку, обмінюватись або передаватись з рук у руки можуть речі, які є в обмеженій кіль-кості (до них не належать, наприклад, сонце, повітря тощо), і мають властивість бути корисними, тобто «властивість прямо чи побічно давати задоволення чи тамувати біль»'.

Сеніор розрізняє три властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції. За відповідних обставин кожна з цих властиво-стей відіграє власну роль, по-різному впливаючи на процес обміну, але в сукупності вони визначають цінність багатства.

Визначенню поняття граничної (спадної") корисності у праці Се-ніора належить значне місце. Він зазначає: «Існує межа задоволення потреб, що її може забезпечити товар відповідного типу, і, більше того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко дають удвічі більше задово-лення, ніж один, і ще рідше десять дадуть уп'ятеро більше задово-лення, ніж два. Отже, за наявності достатньої кількості відповідних товарів великою буде й кількість людей, що забезпечені ними, і які не бажають або виявляють лише слабке бажання збільшувати свої запаси цього товару; для них додаткова пропозиція втрачає всю, або майже всю свою корисність»2.

Формулюючи теорію вартості, Сеніор великого значення надає корисності, але його не можна вважати засновником суб'єктивної теорії вартості. Він окреслює проблему в цілому, не вдаючись до детального аналізу.

Отже, першим чинником вартості (цінності) він уважає корис-ність, тобто попит. Другим чинником вартості, за Сеніором, є рівень доступності блага, його пропозиція: «порівняльне обмеження про-позиції або... порівняльна недоступність, хоча сама по собі й недо-статня для формування вартості, є її дуже важливим елементом; ко-рисність, або, інакше кажучи, попит, залежить від неї». Рівень доступності блага визначається, на його думку, витратами виробни-цтва. Він пише, що «пропозиція обмежується витратами на вироб-ництво».

Сеніор критикує обмежене визначення вартості Смітом та Рікар-до, які зводять фактори вартості лише до витрат праці. Сеніор уважає, що трудова теорія вартості звужує можливості пояснення бага-тьох економічних явищ (наприклад, чому недоступність благ робить їх ціннішими і под.).

Витрати виробництва, які, на думку Сеніора, включають два елементи — працю та капітал, є першим кроком до кількісного прояву вартості у процесі обміну, хоча недоступність і корисність блага суттєво впливають на його оцінку. Вартість формується під впливом витрат виробництва, які включають прибуток, процент та заробітну плату і є факторами ціни.

Однак, на відміну від Рікардо, що зводить витрати виробництва до нагромадженої праці, Сеніор визначає їх через суб'єктивну кате-горію утримання, тобто «жертовності» обох суб'єктів виробницт-ва — капіталіста та найманого робітника.

Праця — це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а капітал — це пожертва капіталіста, котрий відмовляє собі в радо-щах споживання й перетворює частину свого особистого доходу на капітал. Утримання само по собі не створює багатства, але дає право на винагороду як капіталісту, так і робітникам. Ця винагорода набу-ває форми заробітної плати та прибутку. Очевидно, що вартість у Сеніора — це синтез категорій мінової вартості та ціни.

Ціноутворення. Щоб з'ясувати міру утримання, Сеніору до-водиться показати, як відбувається реалізація товару, формується його ціна.

З одного боку, на думку Сеніора, витрати на виробництво є ре-гулятором ціноутворення, але таким, що лише окреслює приблиз-ну ціну, а не визначає її. На відміну від Рікардо, він уважає, що ці-на товару дорівнює сумі утримання капіталіста та робітника, це сума капіталу та праці, або сума заробітних плат та прибутків капіталіста, які треба сплатити, щоб виробники продовжували свою діяльність.

З іншого боку, сума заробітних плат та прибутків у нього за-лежить від цін, що визначаються співвідношенням попиту та про-позиції.

Теорія Сеніора зводить витрати виробництва до грошового ви-раження і