робить їх у такий спосіб порівнянними. Він стверджує, що витрати виробництва є пише «регулятором» цін, а остаточне визначення їх залежить від попиту та пропозиції.
Отже, ціноутворення, за Сеніором, є водночас і процесом оціню-вання вартості, тобто розміру пожертв капіталіста й робітника.
Відтак дослідженню закономірностей ціноутворення в доктрині Сеніора належить значне місце.
У зв'язку з цим, він зробив ще одне відкриття, задовго до того, як воно стало актуальним: підкреслюючи визначальну роль факторів попиту й корисності для фіксування ціни порівняно з таким чинником, як витрати виробництва, він звертає увагу на те, що ці чинники діють лише за умов вільної конкуренції. Монополізація виробницт-ва нівелює їхню дію.
Монополізація виробництва і ціноутворення. Рівень монополі-зації виробництва, на думку Сеніора, визначає, який із трьох факто-рів (витрати, попит чи пропозиція) більше впливає на ціну. Він ви-окремлює п'ять різних умов виробництва, що визначають ступінь їхнього впливу: 1) брак будь-якої монополії; 2) монополія, за якої монополіст не є єдиним виробником на ринку, але має якісь винят-кові умови виробництва, що забезпечують збільшення або стабіль-ність прибутків; 3) монополія, за якої монополіст є єдиним вироб-ником, але не може збільшувати обсягів виробництва; 4) монополіст є єдиним виробником і може нарощувати обсяги виробництва без-межно і з однаковою віддачею; 5) монополіст не є єдиним виробни-ком, але має особливі переваги, які зменшуються або зникають за нарощування обсягів виробництва'.
Усі ці випадки Сеніор ілюструє співвідношенням вартості й ви-трат виробництва. Оскільки у випадках 2,3,4 не існує верхньої межі ціни, то витрати виробництва будуть нижньою її межею. У випадку 5 виробництво може відбуватися за умов обмеженої пропозиції фак-торів, а отже, і монополія буде обмеженою, а витрати зростатимуть пропорційно збільшенню обсягів виробництва й зумовлюватимуть таку саму ціну, як і в першому випадку. Будь-який виробник з мен-шими витратами отримає надприбуток, або ренту.
Визначена під впливом конкуренції між виробниками ціна, на його думку, є базовою на ринку. Але в результаті протистояння ви-робника і споживача ціна зафіксується на рівні вартості, чи, як ро-зуміє її Сеніор, на рівні витрат виробництва. Як бачимо, Сеніор впритул підійшов до визначення вартості через витрати виробницт-ва, які фіксуються в ціні завдяки зіткненню двох суб'єктивних оці-нок величини утримання з боку споживача та виробника.
Зрозуміло, що він не зовсім точно розрізняв категорії вартості (поняття про яку запозичив у Сміта та Рікардо, точно наслідуючи їх щодо цього), пропозиції та граничної корисності, а також не робив чіткої різниці між ціною та вартістю. Але в його теорії наявні еле-менти майбутньої доктрини граничної корисності, факторів вироб-ництва та інших основ неокласичного аналізу.
Капітал. Теорія вартості (ціни) у Сеніора була похідною від йо-го теорії утримання. Людську працю та природні ресурси (землю та ін.) він розглядав як первинні фактори виробництва, третім (вто-ринним) фактором, є, на його погляд, утримання. Двох перших не-достатньо для виробництва, третя чинна сила — «поведінка людини, що утримується від невиробничого використання того, що є в її розпорядженні, свідомо віддаючи перевагу виробництву, яке має віддалені, а не негайні результати. ...Цей фактор, що відрізняється від праці і природних ресурсів, є необхідним для існування капіталу і перебуває в такому самому відношенні до прибутку, як праця до заробітної плати»'.
Капітал у Сеніора — це поєднання трьох факторів: землі, праці та утримання. Природні ресурси — це матеріальне його на-повнення, а утримання — це відмова від його невиробничого вико-ристання, праця ж — спосіб його зберігання і формування.
Доходи. Визначивши капітал як єдність трьох факторів, Сеніор сформулював підходи до аналізу суті доходів.
Основним напрямком політекономічного дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Він, як і інші того-часні економісти, вирішував її з допомогою теоретичних обгрунту-вань правомірності тих чи інших видів доходу: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Ця складова його теорії була найбільш слабкою і зумовила критичне ставлення до його вчення в цілому.
До Сеніора з усіх категорій доходу дохід на капітал був наймен-ше обгрунтованим. Рікардо розглядав його лише як залишок після вилучення величини заробітної плати з ціни товару. Адже капітал трактували як продукт землі та праці, а не як самостійний фактор. Сеніор побачив підстави для особливої винагороди капіталіста — винагороди за утримання від споживання капіталу в розрахунку на майбутнє. Хто утримується, зазначає він, «той і є капіталістом, і ви-нагородою за його дії є прибуток» .
Але капіталіст не лише утримується від споживання, а й пра-цює, організовує підприємство, керує ним. Отже, прибуток вклю-чає два види винагороди, і Сеніор розрізняє два види доходу капіта-ліста— підприємницький дохід ( плата за працю ) і процент (плата за капітал).
З цієї позиції легко було пояснити природу процента на позичко-вий капітал. Та природу ренти пояснити було важче. З одного боку, не можна було залишити поза увагою роль землі як фактора вироб-ництва, з іншого — її не можна було віднести й до витрат виробни-цтва, розмежувати роль капіталу і землі в цьому процесі.
Сеніор указував на те, що капітал втрачає свої властивості, коли його вкладають у нерухомість, а земля від інших факторів саме й відрізняється своєю нерухомістю. Іншим ресурсам притаманна об-меженість пропозиції, обмінюваність, що зумовлює їхню товарність і участь у виробництві у якості витрат. Землю з цієї позиції охарактеризувати важко. Тому землю як об'єкт власності він відносить до капіталу, що потребує особливого виду утримання, зв'язаного з мо-нополією на володіння землею.
Монополія у Сеніора, поряд з утриманням, є основою для