Обидва ці напрямки зростання капіталів зрештою ведуть до по-силення загальної тенденції нагромадження капіталу — зменшення частки змінного капіталу.

Маркс усебічно аналізує залежність між процесом нагромаджен-ня капіталу та становищем робітничого класу і формулює закон відносного перенаселення за капіталізму. Він пише: «Робітниче на-селення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим в зроста-ючих розмірах виробляє засоби, які роблять його відносно надлиш-ковим населенням»'.

Це перенаселення виявляється в кількох формах, що мають влас-ні особливості, та всі вони, на його думку, породжені капіталістич-ним нагромадженням. Отже, наслідки капіталістичного нагрома-дження — це закон, відповідно до якого зі збільшенням нагромад-ження погіршується становище робітничого класу, зменшується йо-го частка в національному доході, а водночас зростає і загроза кла-сової боротьби, яка приведе до зміни існуючого ладу. Щоправда, на дію цього закону, як і всіх інших, на думку Маркса, можуть вплива-ти різні обставини.

На визначення самого Маркса, найкращим у першому томі «Ка-піталу» є те, що в ньому закладено основи підходів до аналізу ви-робництва за капіталізму: 1) підкреслений вже в першому розділі двоїстий характер праці, дивлячись по тому, виражений він у спо-живній чи міновій вартості (на цьому засноване все розуміння фак-торів); 2) здійснено дослідження додаткової вартості незалежно від її особливих форм: прибутку, процента, земельної ренти і т. д.

Саме з висновку про двоїстий характер праці (суперечність між вартістю і споживною вартістю, що є наслідком суперечності між абстрактною та конкретною працею, між суспільним та приватним характером праці) виводить Маркс свою теорію класового проти-стояння. Матеріально це протистояння відображається в додатковій вартості, яка стає результатом експлуатації найманого робітника і привласнюється капіталістом.

До цього можна додати, що з погляду неокласичного аналізу за-слугою Маркса є те, що в першому томі «Капіталу» він досконально дослідив роль одного з факторів виробництва — праці, відкрив та описав причини безробіття, проаналізував різні теорії грошей і об-грунтував власну теорію. Досконалою вважають також його теорію заробітної плати. У цій частині фундаментальної праці міститься ще багато нових концепцій: це, зокрема, теорія органічної будови капі-талу, що увібрала в себе всі досягнення теорії факторів виробництва, під іншим кутом зору відобразила закони, відкриті попередни-ками Маркса.

Водночас критики вважають марксову теорію капіталу досить суперечливою, особливо в тій частині, що стосується природи та структури капіталу, а також не погоджуються із визначенням додат-кової вартості як продукту лише додаткової праці.

Другий том «Капіталу». Другий та третій томи «Капіталу» ви-йшли в світ завдяки Фрідріху Енгельсу, що, виконуючи заповіт Маркса, доопрацював його рукописи і забезпечив їх видання. Вони були логічним продовженням та розвитком ідей першого тому. Другий том «Капіталу» має заголовок «Процес обігу капіталу». Розглянувши проблеми виробництва капіталу, Карл Маркс, ви-значаючи його суть, указував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється виробництвом і набирає тих форм, які відповідають вимогам виробництва.

Проблема, що її Маркс намагається вирішити в другому томі «Капіталу», — це визначення ролі обігових форм у створенні додат-кової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму.

Визначаючи сферу обігу капіталу, Маркс починає аналіз із вивчення руху абстрактного суспільного капіталу, який він розгля-дає як суму індивідуальних капіталів.

Цей капітал зазнає під час обігу низки перетворень. На першій стадії він виступає в грошовій формі. Натомість робоча сила та за-соби виробництва перебувають на ринку праці та товарів у товарній формі. Капіталіст купує робочу силу та засоби виробництва, пере-творюючи капітал із грошового на товарний і закладаючи переду-мову для об'єднання робочої сили та засобів виробництва, тобто створення продуктивного капіталу.

Друга стадія є тимчасовим припиненням процесу обігу, перехо-дом товарного капіталу у виробничу, продуктивну форму. Під час цієї стадії відбувається об'єднання двох видів товарної форми капі-талу — робочої сили та засобів виробництва, що є обов'язковою умовою здійснення процесу виробництва. Створені під час вироб-ництва товари мають вже іншу, більшу, ніж початкова, вартість, оскільки в процесі виробництва до вартості робочої сили та засобів виробництва приєднується додаткова вартість. Власне, заради зрос-тання вартості відбувається рух капіталу.

Третя стадія — це відновлення процесу обігу і продаж капіталі-стом вироблених товарів, тобто зворотний процес перетворення то-варної форми капіталу на грошову, але тепер капіталіст має в своє-му розпорядженні більшу суму.

Перша та третя стадії руху капіталу належать до сфери обігу, друга, де відбувається реальна зміна форм, — до виробництва. Капітал послідовно змінює три форми: грошову, продуктивну, товарну і, перебуваючи в кожній з них, виконує особливу функцію, а тому Маркс називає їх функціональними формами капіталу, відокрем-люючи капітал-власність від капіталу-функції, засоби виробниц-тва від капіталу, гроші від грошового капіталу, чого не зробили його попередники і що логічно випливало з теорії Сміта та Рікардо.

Маркс робить висновок, що загальний рух капіталу підпорядко-вано єдиній меті й мотиву капіталістичного виробництва — вироб-ництву додаткової вартості. Цю мету прямо відображено в процесі обміну, а її суть розкривається в процесі виробництва. Єдність про-цесу виробництва та процесу обігу забезпечує зростання вартості.

Далі Маркс докладно аналізує функціональне призначення кож-ної з форм. Він розмежовує поняття грошей та грошового капіта-лу, пояснюючи це їх різним призначенням та виконуваними функці-ями. Грошовий капітал реалізує основну функцію — самозбільшен-ня і передбачає існування ринку праці, тоді як гроші — ринку това-рів. Крім того, гроші здійснюють п'ять функцій, а капітал лише одну названу.

Друга функціональна форма — продуктивний капітал, на відміну від грошового та торгового капіталу, що перебувають у