Реферат

на тему:

Розвиток політичної економії в Україні

Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформений період супроводжувався значними соціальними зрушеннями, поглиблен-ням класових суперечностей, пожвавленням суспільної думки. Змі-ни, що сталися в економічному та суспільному житті країни після реформи 1861 p., позначилися і на розвитку політичної економії.

Політична економія як наука в Росії набула певного розвитку ще до реформи 1861 p. Було перекладено й опубліковано низку праць західноєвропейських економістів, друкувалися дослідження вітчиз-няних учених. Велике значення для розвитку політичної економії в Росії мало створення університетських лекційних курсів із цієї дис-ципліни. Політичну економію було включено до навчальних планів університетів (зокрема Московського, Казанського, Харківського), а згодом гімназій і ліцеїв у 1803—1804 pp.

Одним із перших розробив курс політичної економії російською мовою Тихін Федорович Степанов (1795—1847) — професор по-літичної економії Харківського університету. До нього користува-лись переважно підручником академіка Шторха, виданого францу-зькою (1815) і німецькою (1820) мовами.

На формуванні суспільно-економічних поглядів Т. Степанова по-значилися праці західноєвропейських економістів — Сміта, Рікардо, Сея, Мальтуса, Сісмонді. Але вирішальним був вплив представників класичної політичної економії Сміта й Рікардо.

Сміта за розроблену ним систему Степанов взагалі називає «справжнім світилом». «Праця, — писав він, — є головним джере-лом багатства — це наріжний камінь, що його поклав Адам Сміт у підвалину його чудової системи».

У своїх наукових працях і лекціях Т. Степанов широко і творчо використовує надбання світової науки в галузі політичної еконо-мії. У двотомних «Записках про політичну економію» та в інших книжках він аналізує такі питання, як предмет політичної еконо-мії, суть і джерела багатства, продуктивні й непродуктивні класи, продуктивна й непродуктивна праця, суспільний поділ праці, від-ношення між виробництвом та споживанням, цінність, капітал, за-робітна плата, прибуток, рента, процент, кредит, національний до-хід тощо.

У висвітленні цих категорій Т. Степанов здебільшого наслідував А. Сміта. У дусі А. Сміта він визначає такі категорії, як цінність, ба-гатство. Під капіталом він, фактично, розуміє засоби виробництва, хоч і застерігає проти однобічного його розуміння.

Капіталом, писав він, продукти стають залежно від вживання, якщо дають прибуток, а не використовуються для власного вжитку.

Т. Степанов, не будучи цілком оригінальним мислителем в галу-зі політичної економії, не тільки аналізував і пропагував теоретич-ні ідеї західноєвропейських економістів, а зв'язував їх із російською дійсністю, використовував для критики феодально-кріпосницької системи. Мріючи про світле майбутнє людства, Т. Степанов спо-дівався досягти його мирним удосконаленням суспільства, просвіт-ництвом.

Прихильником класичної політичної економії був також про-фесор Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884). У своїх працях, опублікованих до реформи, а також у журналі «Эко-номический указатель» (1857—1861) видавцем і редактором якого він був, І. Вернадський головну увагу приділяє критиці кріпосниц-тва і всіх добуржуазних форм виробництва. Після реформи він за-хищає буржуазні відносини, стає прихильником великого вироб-ництва і великого капіталу, які уможливлюють науково-технічний прогрес.

Позитивно оцінюючи процес концентрації капіталу і виробницт-ва, І.Вернадський однозначно негативно ставиться до великої земе-льної власності. На той час така власність була майже виключно поміщицькою, і І.Вернадський як буржуазний економіст пропагує її пристосування до «раціональних», тобто капіталістичних форм гос-подарювання.

Як прихильник класичної школи в політичній економії І. Вер-надський заперечував протекціонізм, втручання держави у приват-ну ініціативу, наголошував на позитивних аспектах вільної кон-куренції.

Значне місце в дослідженнях І. Вернадського займає проблема праці. Ще в докторській дисертації «Критико-історичне досліджен-ня італійської політико-економічної літератури до початку XIX ст.» (1849) він визнає працю «головним і єдиним джерелом багатства». Він розрізняє споживну вартість (придатність) і вартість. Вартість, зазначає він, «визначається працею, а не придатністю». Отже, у пи-танні про вартість і про джерело доходів І. Вернадський стояв на позиціях класичної школи, проте, усупереч класикам, вважав усі ви-ди праці продуктивними.

Спеціальну працю («Предмет політичної економії») І.Вернадсь-кий присвячує визначенню предмета політичної економії. Завдання політичної економії полягає в тому, писав він, щоб відкрити «природні закони виробництва». Але такими законами для нього є лише закони товарного виробництва. У тому самому творі І. Вернадський пише, що «економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існує праця й обмін...». Він виступає проти визначення політич-ної економії як науки про багатство і підкреслює, що вона вивчає лише один бік, одну властивість багатства — його цінність . Пред-мет науки він обмежує товарним виробництвом.

Як типовий буржуазний економіст І. Вернадський виступав про-ти соціалізму. Ідеї соціалізму він вважав помилковими і їхню появу зв'язував зі зростанням пауперизму.

Політична економія в Україні в пореформений період і до 90-х pp. розвивається переважно в руслі класичної школи. Економістів цікав-лять проблеми аналізу економічних категорій, з'ясування предмета політичної економії, якій вони надавали виняткового значення в су-спільному житті.

Професор Новоросійського університету М. Вольський у праці «Завдання політичної економії і відношення її до інших наук» пи-сав: «Указавши на загальні засади для заснування правильної, розу-мної й могутньої системи суспільного життя, наука ця ... із незапе-речним успіхом намагалася підготувати й створити все, що могло підтримати народи й суспільства на шляху загального добробуту, фізичного, морального й розумового прогресу». Для того щоб полі-тична економія успішно розвивалась як наука й надалі відігравала належну роль, необхідно, підкреслював М. Вольський, точно визна-чити її предмет, тобто чітко окреслити коло питань, що підлягають вивченню цією наукою.

Питання про предмет політичної економії вирішувалося майже в усіх наукових дослідженнях. Найбільше акцентував на ньому увагу М. Вольський. Він критично аналізував визначення предмета політичної економії такими західноєвропейськими та російськими економістами, як Сей, Сісмонді, Шторх, Горлов;