Предмет політичної економії, на думку М. Вольського, охоплює всі сфери діяльності, як матеріальної, так і духовної. У такому ро-зумінні політична економія є наукою про людину, її діяльність, спрямовану на задоволення матеріальних і моральних потреб. Май-же на таке саме визначення предмета політичної економії натрапляємо в творах викладача політичної економії й статистики Інституту сільського господарства й лісівництва у Новій Олександрії, а згодом у Київському університеті, — А. Антоновича. У дослідженні «Осно-ви політичної економії» (1879) політекономію він визначає як науку про «суспільний елемент у діяльності людей, спрямованій на задо-волення як духовних, так і матеріальних потреб».

Відомий учений-економіст М. Бунге, професор, згодом ректор Київського університету (у 80-ті pp. — міністр фінансів Росії) в «Основах політичної економії» (1870) визначав її як науку, завдання якої «полягає в дослідженні суспільної сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковано». М. Бунге вказував на ве-лике значення для розвитку політичної економії правильного визна-чення її предмета і вважав, що складність такого визначення пояс-нюється позицією ліберальної економічної школи та соціалістів. Обстоюючи шлях капіталістичного розвитку як необхідного й при-родного, М. Бунге критикував соціалістів за те, що вони засуджува-ли існуючий порядок і вбачали свій ідеал у новій організації праці, у «вигаданих формах суспільного устрою».

Політична економія буржуазного лібералізму відмовлялась від трудової теорії цінності. М. Вольський визначення цінності торкає-ться лише побіжно. Хоч він і ставить цінність у залежність від су-спільної корисності, проте вважає, що вона може бути відокремлена від праці і саме в цьому полягає її позитивне значення.

М. Вольський прагне об'єднати всі відомі економічні теорії. На його думку, «в усіх письменників з політичної економії, від Ксенофонта до Чернишевського, є багато слушного й потрібно лише від-найти середнє пропорційне». Водночас на поглядах М. Вольського помітно позначався вплив класичної школи. Сучасники писали про нього, що він і студентам читав лекції в дусі економічних поглядів А. Сміта.

У М. Бунге немає чіткого розуміння цінності. Її він пояснює як властивість чогось, що людина не може придбати безкоштовно. А величина цінності, за Бунге, залежить від попиту і пропозиції. Усі ті категорії, якими буржуазні економісти визначали цінність (корис-ність, праця, витрати виробництва тощо), він розглядав як фактори, що впливають на попит і пропозицію. Прихильником теорії попиту й пропозиції був також учень і послідовник М. Бунге професор Ки-ївського університету Д. І. Піхно. Але згодом Бунге розробив тео-рію цінності на засадах психологічної школи і визначив цінність ко-рисністю.

Теорії цінності спеціальне дослідження присвятив А. Антоно-вич («Теорія цінності», 1877). Питання цінності він називає осно-вним у політичній економії, від розв'язання якого залежать інші питання цієї науки. А. Антонович указував на особливе значення розробки й правильного розуміння теорії цінності для Росії, де, на його думку, під впливом великих реформ останнього часу за-роджується самостійна політико-економічна література. А. Анто-нович докладно проаналізував погляди економістів на цінність і зазначив, що їх не можна взяти за основу, бо всі вони помилкові як з погляду методу, так і змісту. Помилки, на його думку, зумов-лені тим, що економісти в своїх дослідженнях аналізували цін-ність або з погляду споживання, або розподілу, або виробництва. До першої групи економістів А. Антонович відносить Шторха, до другої — Мальтуса, Маклеода та Бастіа, до третьої — Рікардо, Ке-рі і Маркса. Сміта він називає еклектиком, який дав різні визна-чення цінності.

З усіх цих напрямів А. Антонович найбільш прихильно ставиться до останнього, тобто такого, що до визначення цінності підходить з погляду виробництва. Але недоліком він називає те, що, узявши за основу цінності працю, затрачену на виробництво, представники цього напряму ігнорують продуктивність таких факторів, як приро-да й капітал.

На підставі критичного аналізу різних теорій цінності А. Анто-нович намагався дати власне визначення, яке б ураховувало вироб-ництво, розподіл і споживання. За основоположний принцип своєї теорії цінності він бере теорію трьох факторів виробництва Сея, яку намагається поєднати з теорією К. Маркса. Визначення К. Марксом цінності як уречевленої в товарі абстрактної суспільне необхідної праці він пристосовує до свого трактування цінності, тобто визначає цінність як уречевлений суспільне необхідний час дії трьох факто-рів: природи, праці й капіталу. Таке тлумачення цінності гостро критикували сучасники А. Антоновича, зокрема Д. Піхно. Останній звернув увагу А. Антоновича на відсутність у цій концепції одиниці для вимірювання продуктивності факторів виробництва. Недоліки теорії А. Антоновича він вбачав і в тім, що в ній обмежено дію та-ких факторів, як корисність і співвідношення між попитом і пропо-зицією, що впливають на цінність.

Прихильником і захисником трудової теорії цінності був М. Коссовський. У дослідженні «Цінність і ціна» (1883) закон «мінової цінності» він називав основним законом політичної економії. Він вказував на наявність багатьох неоднозначних трактувань цінності. Це означає, писав М. Коссовський, що у кожного своя, власна наука, або такої науки й зовсім немає, а є лише вчені. Він досить докладно й критично аналізував існуючі теорії цінності, підкреслюючи, що для вирішення питання про цінність необхідно користуватися діале-ктичним методом, як це робив К. Маркс.

Однак діалектика не є для М. Коссовського загальним методом пізнання, а лише однією з методологічних засад. Джерелом цінності М. Коссовський називав працю, витрачену на виробництво товару. Це твердження, на його думку, може стати поворотним пунктом в історії політико-економічних учень.

М. Коссовський докладно аналізує виклад теорії цінності пред-ставниками класичної політичної економії.