Пильна увага економістів російської школи до положення трудящих /робочих, селянства, дрібних товаровиробників/ призвело їх до розробки цілком оригінальних, що не мають аналогів у світовій економічній літературі теорій кооперації. Остання розглядався як важливий засіб подолання трудностей капіталізму, що розвивається, водночас - і навчання премудростям господарювання в ринковій конкурентній економіці, /хіба це не є прообраз "соціального ринкового господарства"? /. Робіт із кооперації була написана безліч. Добре уже відомі й у нашій країні, і за рубежем книги А.В.Чаянова. Великою популярністю в Росії користувалися праці Пажитнова, Мануйлова й інших авторів. Але не можна, слідом за самими російськими "кооператорами", не визнати особливу значимість теоретичної праці М.И.Туган-Барановського. "Роботи Михайла Івановича з питань кооперації, безсумнівно, потрібно визнати видатними, одн із кращих не тільки в нас у Росії", - писав Н.Д.Кондратьев у 1923 р. Здається, що книга "Соціальні основи кооперації", написана в 1916 р., у період самого розквіту російської школи політичної економії, є зразком її досягнень у методології /сполучення історичного і теоретичного аналізу; соціально-економічний підхід; "перевірка теорії ; цілком конкретні пропозиції в області господарювання/. І також уперше висуваються такі питання теорії, над якими задумалися західні економісти лише через десятиліття. Зокрема, ставиться проблема об'єктивного і суб'єктивного в економіці, меж утручання людей у дії об'єктивних законів. /Цілком чудово висловлені Туган-Барановським ідеї були підхоплені і розвиті вже в 20-е роки його учнем Н.Д.Кондратьевим у розробленої їм теорії планування/. Думка Туган-Барановского про межі "штучних утворень", створених і задуманих людьми, а не виниклих стихійно в ході розвитку ринкової економіки, була використана А.Ноувом і Е.Домаром у дискусіях, що проходили в США в 70-х - 80-х роках /звичайно, ХХв. / щодо перспектив виживаності в ринкових умовах так.наз. підприємств робочої власності/ план "ESOP" - власності робітників на акціонерний капітал підприємства/. 6. Дуже трагічно склалася доля досліджень російської школи політичної економії в області мікроекономічної теорії. Мова йде про двох видатних представників цього напрямку досліджень В.К.Дмитрієві /1868-1913/ і Е.Е.Слуцком /1880-1948/. Важко сказати, скільки Нобелевських премій дісталося тим, хто через десятиліття наново відчиняв /повторював/ їхнього відкриття.
Водночас, саме в області мікроекономіки положення російської науки виявилося украй важко, тому що на заході в цій сфері йшла найбільше серйозна критика теорії трудової вартості. У цій області розвивався новий інструментарій аналізу -математичний і саме сюди вторглись проблеми ринкового поводження і психології суб'єктів, що хазяюють, розроблювальні теорією граничної корисності. Аналізуючи ситуацію, що склалася в російській науці на рубежі сторіч, Дмитрієв відзначав: протягом більш ніж 20 років російська економічна наука "не помічала" психологічного напрямку -"самого значного по своїх розмірах і наслідкам плину європейської економічної думки" Перші спроби М.И.Туган-Барановського і В.Ф.Залеського пробити пролом у "тій стіні, що, відгородилася російська економічна наука від вторгнення всяких "нововведень" із Заходу", хоча і не мали негайних "дотикальних наслідків", але виявили чимало прихильників. "Лід був зламаний: із цього часу не говорити про теорію граничної корисності, замовчувати її (...) стало неможливо"Праці П.Б.Струве і С.Л.Франка запропонували російським економістам цікавий напрямок подальшої розробки теорії цінності - синтез трудової теорії цінності і граничної корисності. Ідея показалася новому поколінню російських економістів дуже привабливої, що дозволяє знайти вихід із дуже