“Реструктуризація підприємства як комплексна інновація, спрямована на підвищення конкурентоспроможності”
“Реструктуризація підприємства як комплексна інновація, спрямована на підвищення конкурентоспроможності”
З м і с т
1. Проблеми підприємств на сучасному етапі. Причини кризи підприємства
1.1. Об`єктивні проблеми перехідного періоду.
1.2. Можливі причини кризи підприємства.
1.2.1. Зовнішні причини.
1.2.2. Внутрішні причини.
1.3. Причини кризи: точка зору керівництва підприємства.
2. Поняття реструктуризації, причини та етапи її проведення
2.1. Поняття реструктуризації. Реструктуризація як комплексна інновація. Теоретичні підходи до реструктуризації. Співвідношення понять санація та реструктуризація.
2.2. Реструктуризація як комплексне оздоровлення підприємства. Проблема конкурентоспроможності підприємства. Реструктуризація як спосіб підвищення конкурентоспроможності.
2.3. Методологічні підходи до реструктуризації.
2.3.1. Методологія Ієрархії проблем (“Структуризація проблем”)
2.3.2. Побудова дерева цілей (ієрархія цілей).
2.3.3. Інші методологічні підходи: відсутність системності.
2.4. Порядок проведення реструктуризації.
2.5. Розробка програми реструктуризації підприємства.
2.6. Формування бюджету реструктуризації.РоРРр
2.7. Заходи по підвищенню платоспроможності підприємства.
2.8. Заходи по збільшенню збуту.
2.9. Розробка програми реструктуризації за допомогою Методики реструктуризації (анкети)
3. Практика реструктуризації: досвід та проблеми
Висновки
Використана література
Додаток 1
Додаток 2
“Організаційні структури стають недовговічними і нестійкими. Раніше вони не змінювались на протязі поколінь. Тепер не встигає компанія провести велику реорганізацію, як все починається знову... Великі реорганізації систем управління
корпораціями проводяться приблизно раз на п`ять років, дрібніші - щорічно.”
П.Ф. Друкер
“Managing in Turbulent Times”
1. Проблеми підприємств на сучасному етапі. Причини кризи підприємства.
Перш ніж починати на підприємстві зміни, що мають на меті вихід підприємства з кризи, забезпечення його ефективного функціонування і розвитку, необхідно визначити і проаналізувати причини того, що підприємство опинилось у кризовому становищі, працює неефективно.
Дуже часто, єдиною (чи головною) причиною кризи підприємства менеджери вищої ланки (директори підприємств) вважають відсутність грошей: відсутність коштів на придбання сировини та комплектуючих, на виплату заробітної платні, тощо. Хоча насправді, відсутність оборотних коштів є не причиною, а наслідком, атрибутом кризового становища. Визначивши таку “головну причину” наш директор прагне цю причину ліквідувати - залучити на підприємство кошти: через кредити, вітчизняні та зарубіжні інвестиції, випуск різноманітних цінних паперів, тощо. Якщо навіть припустити, що йому пощастить, і він отримає кредит, зможе виплатити зарплату, закупити матеріали та комплектуючі щоб випускати продукцію, немає ніякої гарантії того, що криза не повториться через деякий (досить короткий) час, навіть навпаки, скоріше за все підприємство знову опиниться у кризовому становищі. Досвід українських підприємств, що знайшли інвестиційні кошти (у тому числі і зарубіжні), свідчить, що більш-менш успішно працюють лише ті підприємства, які здійснили певні перетворення: змінили чи скорегували стратегію, переорієнтувалися на випуск тих товарних груп, які знаходять свій попит на ринку, здійснили деякі структурні перетворення, змінили систему управління. [11]
У всіх бідах підприємств прийнято звинувачувати драконівську податкову систему, хибні рішення уряду, загальне зубожіння всіх економічних суб`єктів та відсутність державної політики підтримки підприємств та підприємництва, тощо. Одним словом, винен у розвалі кожного конкретного підприємства лише уряд, який душить податками, не фінансує, не дає державного замовлення, кинув підприємства напризволяще.
У такому підході є деякі вірні думки, але потрібно розуміти, що доля підприємства не цілком залежить від держави, адже стратегічні і тактичні рішення щодо діяльності підприємства приймає керівництво підприємства. Таким чином, необхідно виділяти окремо об`єктивні причини кризи, що є зовнішніми, незалежними від підприємства, на які підприємство не може вплинути, але на які може потрібним чином зреагувати, врахувати у своїй діяльності і намагатися зменшити негативні наслідки; і причини внутрішні, які залежать від підприємства, на які можна вплинути. Саме ліквідація внутрішніх причин, кризових факторів, має бути здійснена на підприємстві під час реструктуризації. [14]
Звичайно, в умовах становленя ринкової економічної системи в Україні, коли ринкові механізми лише формуються, законодавче середовище є ще дуже недосконалим, різні напрямки економічної політики є ще недостатньо концептуально розробленими і неузгодженими, нормальній роботі підприємства заважають певні об`єктивні обставини, проблеми, що пов`язані із зовнішнім середовищем підприємства.
Серед таких проблем аналітики виділяють головні:
зубожіння, низька платоспроможність населення, що є кінцевим споживачем. Зубожіння населення означає вузький ринок збуту з низькою ємністю і низьким рівнем попиту для продукції підприємств, що випускають товари для особистого використання і споживання (група Б). В свою чергу, малі об`єми виробництва та складнощі з реалізацією продукції означають низьку інвестиційну активність і неплатоспроможність цих підприємств. В такій ситуації зникає ринок збуту і попит на товари групи А - на засоби виробництва, на напівфабрикати та комплектуючі, тощо. Низька платоспроможність та збідніння населення означає збідніння та неплатоспроможність багатьох підприємств різних галузей.
значний податковий пресінг, відсутність податкових пільг, що сприяли б інвестиційній активності підприємств, високі митні збори на комплектуючі та обладнання, що імпортується.
нерозвиненість ринкової інфраструктури, в першу чергу інфраструктури ринку капіталів - фондового ринку та банківської системи, що ускладнює залучення інвестиційних ресурсів. Процентні ставки по банківським кредитам вже знизились від захмарних сотень відсотків до 30-40% річних (ставка рефінансування - 20%), але навіть такий відсоток є неприйнятним для інвестування довгострокових програм: створення нових виробництв, переобладнання, розробка нових товарів, тощо. [28,29]
Серед зовнішніх проблем, що відзначались представниками підприємств були також проблеми некерованості підприємства, складностей прийняття стратегічних рішень у зв`язку із значним контролем з боку держави, особливо на підприємствах, значна частка акцій яких (25-60%) належить державі.
Ще однією досить важливою проблемою є неврегульованість зовнішніх стосунків з державами колишнього СРСР. Значна частка українських підприємств історично була постачальниками російських, білоруських підприємств, підприємств інших республік, або навпаки, українські підприємства залежали від поставок з інших республік колишнього СРСР. Сьогодні такого роду зовнішньоекономічні відносини підприємств ускладнюються
