2.КРЕДИТНА СИСТЕМА ТА ЇЇ СТРУКТУРА І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ.

Кредитна система — це сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і заощадження юридичних і фізичних осіб і надають їх у позичку позичальникам — підприємствам, уряду, особам.

Структуру кредитно-фінансових інститутів, з яких складається кредитна система, подано на рис. 1.

Рис. 1. Структура кредитної системи

Серед найважливіших процесів, що відбуваються у кредитній системі, можна виокремити такі:*

концентрація і централізація банківського капіталу (невеликі банки неспроможні надати необхідні кредити суб'єктам господарювання;*

наявність певної конкуренції між кредитними інститутами;*

інтеграція діяльності банків, зумовлена потребою обслуговування міжнародних розрахунків;*

перехід банківських установ до системи електронних розрахунків у країні та за її межами;*

кореспондентські відносини (договірні відносини між банками з метою взаємного виконання операцій).

Основним кредитним інститутом у суспільстві є банки. Вони діють водночас і як покупці, і як продавці тимчасово вільних грошових коштів, що існують у суспільстві. Банки здійснюють активні та пасивні операції.

Активні операції банків — це операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал. До них належать кредитні операції та банківські інвестиції.

Кредитні операції банків — це надання і погашення позичок.

Банківські кредити класифікують за певними ознаками.

1. За строками користування:*

короткострокові (до одного року);*

середньострокові (до трьох років);*

довгострокові (понад три роки).

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту і відсотків за його користування.

Короткострокові кредити надаються підприємствам у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва й обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити надаються підприємствам на оплату обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити надаються для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів.

2. За забезпеченням:*

забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);*

гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);*

з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);*

незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:*

стандартні;*

з підвищеним ризиком.

4. За способом надання:*

одноразові;*

відповідно до відкритої кредитної лінії;*

гарантійні (з наперед обумовленою датою надання, у разі потреби, із стягненням комісії за зобов'язання).

5. За строками погашення:*

одночасно;*

у розстрочку;*

достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);*

з регресією платежів;*

після завершення обумовленого періоду (місяця, кварталу). Банківські інвестиції — це вкладання банківських ресурсів, як

правило, на тривалий строк. У більшості країн до банківських інвестицій належать вкладання в акції, облігації та інші високоприбуткові цінні папери.

Пасивні операції банків — це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. У країнах з розвиненою ринковою економікою за допомогою пасивних операцій формуються власні, залучені й емітовані кошти банків. Пасивні операції, пов'язані з розміщенням акцій, відрахуваннями з поточного прибутку і нерозподіленого прибутку, утворюють власні кошти банку. Ресурси банку формуються за допомогою залучення "чужих коштів" у формі строкових вкладів і на поточні рахунки, емісії кредитних грошей, акцептноавальних операцій, створення умовних вкладів. У пасивних операціях центральних банків переважає випуск банкнот, у пасивних операціях інвестиційних банків — випуск і розміщення цінних паперів.

Основні принципи кредитування: строковість, цільовий характер, забезпеченість, платність кредиту.

Принцип строковості означає, що позичку потрібно повертати в обумовлений строк.

Конкретний строк повернення позички залежить від форми кредитування. Наприклад, якщо у процесі кредитування користуються спеціальним позичковим рахунком, то взяті в борг кошти повертають щоденно, оскільки виручка від реалізації продукції в цьому разі зараховується на спеціальний рахунок (позичковий).

Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений процент.

Від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення принципу строковості кредиту перетворює строкову заборгованість за позичками на прострочену. У разі порушення строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси. Хоча в сучасних умовах комерційні банки переходять від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта, але цільовий характер кредитування зберігається, оскільки умови кредитування підприємств на витрати, пов'язані з основною виробничою діяльністю і капітальними вкладеннями, значно різняться. Крім того, різними є кредитні ресурси, які використовуються для коротко- та довгострокового кредитування. Неоднаковий підхід банку до вирішення питань про надання забезпечених і незабезпечених позичок.

Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Донедавна, коли банківську систему СРСР становили державні спеціалізовані банки, принцип забезпеченості зводився до матеріальної забезпеченості позичок. Кредити надавалися під товарно-матеріальні цінності й витрати виробництва і забезпечувалися заставою цих цінностей або продукцією, яка надходила у заставу в міру її випуску. У такий спосіб створювалися умови для повернення кредиту. З переходом економіки до ринкових відносин і створенням акціонерно-комерційних та кооперативних банків носієм гарантії повернення позички можуть бути, крім матеріального забезпечення, цінні папери — акції, облігації, векселі, страхові поліси, гарантії платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Комерційні банки можуть надавати так звані бланкові позички, що не мають реального забезпечення. Вони надаються під високий процент, оскільки пов'язані з високим ризиком.

У процесі кредитування підприємств і громадян банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й обов'язкового виконання

принципа кредитування — платності кредиту, тобто сплати процента за користування позичкою. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його