Забезпечення платіжного механізму є однією з найважливіших функцій комерційних банків. При здійсненні розрахунків вони пе-ретворюють активи, що не можуть бути використані для платежів, на активи, які можуть бути використані для цієї цілі. Сьогодні, коли переважна більшість розрахунків відбувається в безготівковій формі, банки забезпечують здійснення розрахунків між учасниками ринку за допомогою кредитних карток, чеків, платіжних доручень тощо.

Ощадні банки та ощадні і кредитні асоціації є фінансовими інститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів і надають позики під заставу нерухомості. Основним видом діяльності таких інститутів є фінансування купівлі нерухомості. Позики ощад-них інститутів переважно мають довгостроковий характер.

Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів та наймо-лодшими серед депозитних фінансових інститутів. Учасниками кре-дитних спілок виступають фізичні особи, об'єднані за якоюсь озна-кою: спільним місцем роботи, участю в одній професійній спілці чи одній релігійній організації. Головна мета кредитних спілок -- фінан-совий та соціальний захист їх членів через залучення особистих за-ощаджень членів спілки для взаємного кредитування.

До недепозитних інститутів належать інвестиційні компанії, пен-сійні фонди та страхові компанії.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. До 90% активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду. Найбільша частка в активах пенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам -- акціям та облігаціям. Частина пенсійних фондів, як й інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами.

Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у страховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов'язання сплатити обумовлені суми в майбут-ньому при настанні певних подій. Страхова премія є платою за стра-хування, яку власник полісу вносить страховій компанії згідно з договором страхування. Укладаючи договори страхування, страхові компанії беруть на себе ризики власників полісів, а отримуючи стра-хові внески, отримують плату за прийняті на себе ризики. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів. Фактично відбувається нагромадження фінансових коштів, якими можна оперувати на фінансовому ринку, наприклад здійснювати інвестування.

Інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування, які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у дивєрсифікований порт-фель цінних паперів. Фінансові ресурси інвестиційні компанії фор-мують за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвести-ційних сертифікатів, активи -- за рахунок придбання пайових та бор-гових цінних паперів інших емітентів. Інвестиційні компанії вкла-дають кошти в цінні папери великої кількості емітентів для того, щоб у рамках обраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

Виконуючи на ринку різні функції та формуючи ресурси за раху-нок різних джерел, недепозитні інститути мають спільну рису. Всі вони вкладають кошти інвесторів у портфель цінних паперів і ви-ступають на ринку інституційними інвесторами.

Інвестиційні банки та інвестиційні банківські фірми є інститу-тами, які забезпечують і супроводжують інвестиційні процесії на ринках капіталів. На ринках різних країн ці фінансові інститути на сьогодні відіграють різну роль. Насамперед діяльність інвестиційних банків пов'язана з обслуговуванням емітентів і інвесторів та з фінан-суванням перспективних галузей економіки. Діяльність багатьох великих інвестиційних банків має міжнародний характер і спрямо-вана на здійснення інвестицій на міжнародному ринку.

Наприклад, на ринку США інвестиційні банківські фірми відіграють роль універсальних фінансових посередників, які займаються на фінансо-вому ринку практично всіма видами діяльності: андерайтингом, тор-гівлею цінними паперами, управлінням активами інших учасників ринку, різними видами діяльності з корпоративними фінансами. Інве-стиційні банківські фірми допомагають в пошуку фондів корпораціям та іншим учасникам ринку, беруть активну участь у приватизації державних підприємств, виконують брокерські та дилерські функції, сприяючи купівлі-продажу цінних паперів учасниками ринку.

Таким чином, ми бачимо, що фінансовий ринок має досить розлагоджену структуру, до його складу входить багато учасників, які виконують різні функції і взаємодіють між собою. Для забезпеченості узгодженості між даними суб'єктами необхідно створення єдиних умов функціонування. На національному рівні цим питанням займається держава через уповноважені органи. Міжнародний рівень регулювання потребує об'єднання зусиль урядів декількох країн і побудови єдиних принципів для всіх учасників, але з врахування національних відмінностей та традицій. Для того, щоб більш детальніше відчути ці відмінності , необхідно знати види фінансових ринків, їх окремі сегменти та умови взаємодії.

В залежності від кругообігу капіталу фінансовий ринок можна поділити на такі сектори [30]:

- ринок банківських кредитів;

- ринок цінних паперів;

- валютний ринок.

Ринок банківських кредитів охоплює відносини з приводу акумуляції кре-дитними установами коштів фізичних та юридичних осіб і надання їх у вигля-ді позичок на умовах зворотності й платності. Особливістю відносин у цьому секторі ринку є те, що:

1) об'єктом стають не самі гроші, а лише право (грошове зобов'язання) на тимчасове користування кредитними ресурсами, тобто споживча вартість, ко-рисність цих грошей;

2) йому притаманна функція економії витрат обігу і створення додаткової купівельної спроможності.

На ринку цінних паперів відбувається купівля-продаж цінних паперів, яка за своєю формою близька до позички капіталу. Можливість децентралізованого випуску вели-кої кількості фінансових інструментів (переважно -- цінних паперів) за умови виконання ними функцій грошей ставить практичні питання співвідношення грошової маси і фінансових інструментів, змоги їх взаємного витіснення. З одного боку, наявність в обігу значного обсягу ліквідних фінансових ін-струментів дає монетарній