За обсягами цінних паперів, що розміщуються і пере-бувають в обігу, державні боргові зобов'язання на ринку України займають домінуюче положення і є найбільш привабливим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструмента стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні від-носини. Облігації стали використовуватися як застава для вчасного повернення коштів.

Дохідність за державними облігаціями в більшості ви-падків була на рівні облікової ставки Національного банку України.

Протягом 1997 року доволі активно розвивався вторин-ний ринок ОВДП як у біржовій, так і позабіржовій формах.

У 1997 році було зроблено перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фонду стра-хування депозитів фізичніх осіб, який утворюється за рахунок обов'язкового придбання облігацій комерційними банками.

Але у зв'язку з тим, що у виробництві продовжується період стагнації, а доходність по ОВДП досить висока, в державі створилась небезпечна ситуація, коли з корот-кострокових державних цінних паперів сформована фі-нансова піраміда, яка в умовах недостатнього наповнення бюджету загрожує новим інфляційним вибухом.

Виходячи з аналізу стану грошово-кредитного рин-ку за останні три роки, можна зробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси при утриманні виз-наченого рівня інфляції. Досягалося це шляхом кон-тролю за основними монетарними показниками (чис-ті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).

Одним із головних здобутків політики фінансової ста-білізації в грошово-кредитній сфері за ці роки стало ви-переджаюче зростання грошової маси щодо інфляції, яке дозволило збільшити наповнення економіки платіжними засобами. За 1997 рік при фактичній інфляції 10.1 % грошова маса в номінальному виразі зросла на 34 %, а грошова база — на 44 %.[2]

Проте, завдяки виваженій грошово-кредитній політиці поступове наповнення економіки грошима вперше за останні роки не спричинило цінової реакції на спо-живчому ринку.

Свідченням цього стала зростаюча динаміка строкових депозитів у банківській системі України. Обсяги строкових депозитів у національній валюті за 1996 та 1997 роки у банківській системі збільшилися відповідно на 660 млн.грн.., або на 98% та 450 млн.грн.., або на 34%, що значно вище від рівня інфляції. Це в свою чергу є одним із джерел довгострокового фінансування економіки.[2]

Але слід зазначити, що навіть за умов активного монетарного стимулювання Національним банком процесів подешевшання кредитів темпи зниження ставок поки що не такі, як хотілося б, - вони не адекватні заходам, яких вживав у цьому напрямі НБУ. Це ще раз доводить, що резерв дієвості монетарних методів впливу на ціну кредитів на сьогодні майже вичерпався. Подальше стимулювання зазначених процесів можливе лише за допомогою заходів щодо поліпшення фінансового стану потенційних позичальників, удосконалення законодавчої бази стосовно захисту прав кредиторів тощо.

Основна мета процентної політики НБУ, з одного боку, - стимулювати процес “заощадження – інвестиції”, а з другого – стримувати можливий інфляційний тиск на економіку.Послідовне зниження облікової ставки НБУ водночас зі зниженням та диференціацією нормативів обов’язкового резервування сприяло як зростанню депозитів у банківській системі, так і розширенню кредитування реального сектора економіки.

Аналіз динаміки обсягів депозитів, залучених банками за останні роки, характеризується насамперед підвищенням активності населення щодо розміщення грошових коштів у банківських установах. Це свідчить про певне підвищення довіри до банківської системи України. За станом на 01.12.2001 р. залишки вкладів населення в національній та іноземній валютах у вітчизняних банках становили 10.1 млр.грн.

Починаючи з 1998 року намітилася тенденція до реального зростання обсягів вкладів населення у банківській системі України. Так, у 1998 році зростання реальних депозитів населення в банківському секторі економіки становило 53,1%, в 1999-му – 16,2%, в 2000-му – 22,4%, за 11 місяців 2001 року – 46,6%.

Підвищення ліквідності комерційних банків і зниження вартості залучених коштів, формування ресурсної бази сприяли зростанню обсягів кредитування банками реального сектору економіки. Реальне зростання кредитних вкладень у економіку України становило у 1998 році 1.4%, в 1999-му –11.6%, у 2000 –му – 28,9, за 11 місяців 2001 року – 30,6%. Приріст обсягів довгострокових кредитних вкладень за 10 місяців 2001 року становив 54,4%, тоді як за аналогічний період 2000 року – 23,6%.[2]

Позитивни зрушення у регулюванні грошового обігу:

зростання платіжних засобів та підвищення рівня монетизації економіки;

повне і безперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою;

впровадження автоматизованих систем обробки готівки.

У кредитній діяльності:

відмова від прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії;

удосконалення структури кредитної емісії;

зростання обсягів кредитних вкладень в економіку України зі збільшенням фізичного обсягу довгострокового кредитування суб’єктів господарювання і населення України.

У процентній політиці:

зниження рівня облікової ставки НБУ, зміна її в залежності від економічної ситуації при дотриманні позитивного рівня;

зниження процентних ставок за кредитами комерційних банків.

При здійсненні банківського нагляду:

подальше нарощування статутного капіталу комерційних банків;

вдосконалення регулювання та контролю за діяльністю банківських структур;

реформування банківського нагляду;

створення сприятливих умов для еффективної роботи, стабільності і надійності банківської системи, захисту і інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищення ліквідностібанківської системи. [4]

Головним завданням на 2002 рік у сфері монетарної політики є збереження фінансової стабільності в країні як головної передумови забезпечення економічного зростання, підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети требуватиме від національного банку продовження виваженої політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку, на контролювання темпів інфляції (річне значення якої не повинно перевищувати відповідний програмний показник), а з другого – на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання.

Пріоритетним напрямом валютно-курсової політики НБУ у