Зусиллями В. Леніна на IX з'їзді РКП(б) було заблоковано резо-люцію В. Мілютіна про одержавлення кооперації, підтриману біль-шістю промовців. Ленін доводив, що «зараз говорити про націоналі-зацію кооперації не бачиться можливим», посилаючись на те, що для цього ще не визріли умови.

Того, що суспільна форма власності є вирішальною для станов-лення соціалізму, не заперечували економісти жодного з напрямів. Їх-ні погляди різнилися лише щодо питання доцільності й можливості формування соціалістичної власності, перемоги соціалізму взагалі.

До першої річниці Жовтневої революції було видано збірку ста-тей, присвячених економічній історії молодої республіки. Л. Мар-тов, наприклад, писав у цій збірці, що, на його думку, соціалізм в Росії взагалі збудувати неможливо через економічну відсталість держави. Ні селянство, ні напівпролетарське населення післявоєн-них міст, ні інтелігенція не проявили за рік потягу до соціалізму, вони повністю пройняті духом капіталістичної наживи. Він указу-вав, що намагання більшовиків опиратися на самодіяльність мас наштовхується на анархію: на селі запанував «ледар» — бідняк, який утискає господаря — трудового селянина, а у місті пролетарі вимагають лише задоволення своїх споживчих інстинктів і ухиляю-ться від розвитку продуктивних сил. Більшовики ж погоджуються з цими настроями, запроваджуючи «споживчий комунізм».

«Економічна політика більшовиків, — пише у статті «Народне господарство і «соціалізм» Д. Далін, — це суцільний утопізм та док-тринерство». «Більшовицький соціалізм» став перемогою принципу «поділу» і у сфері розподілу, і у сфері виробництва. Держава пока-зала повну неспроможність керувати виробництвом: «де є виробни-цтво, там нема «соціалізму», де є «соціалізм», там нема виробницт-ва», — закінчує Далін.

Пізніше (в еміграції) він видав книжку, де доводив, що в галузі побудови соціалістичної економіки у радянській Росії спостерігає-ться «сама тільки суцільна грандіозна невдача». Корінь цієї невда-чі — у ставленні більшовиків до селянства. Отримавши землю з рук Радянської влади, селяни негайно відмовилися від участі в револю-ційній боротьбі і стали завзятими захисниками приватної власності, об'єдналися з буржуазією. Радянська влада змушена була почати справжню війну з селянством, що неминуче мало призвести до руй-нування у господарстві.

М. Устрялов, Д. Далін, Р. Абрамович указували на те, що суспі-льна власність — це неприродна форма, що її можна встановити лише насильницьким шляхом, вона неодмінно призведе до руйну-вання господарства, оскільки підірве всі стимули до праці, до роз-витку. Своє твердження вони обгрунтували, виходячи з неокласич-них позицій.

Більшість економістів доводила, що приватна власність створює потужніші стимули для розвитку виробництва, тому повернення до капіталізму є неминучим.

Г. Гурвич у статті «Соціалізм і власність», опублікованій 1928 p. в одному з емігрантських журналів, виступаючи проти будь-яких

форм одержавлення власності, указував, що суспільна власність може належати лише державі і «ні найменшою мірою не належить окремим частинам держави або окремим громадянам», тому процес усуспільнення є ні що інше, як створення засад монополізації. Він указував, що монополії — це руйнівна сила, яка спотворює всі при-родно-економічні зв'язки в суспільстві.

Навіть ті економісти, які поділяли марксистські погляди щодо необхідності впровадження суспільної форми власності, котра, на їхню думку, уможливлюватиме планове керування господарством, а отже, запобігатиме недолікам капіталістичного ладу (кризам, експ-луатації, зубожінню тощо), поділялись на дві групи.

Одні, слідом за Леніним, уважали, що перехід до соціалістичної форми власності має відбуватися поступово; конфіскація, націоналі-зація — це тільки перші кроки до утвердження соціалістичної влас-ності. Значно складнішим процесом є дійсне усуспільнення вироб-ництва, яке відбувається через його природну централізацію та концентрацію.

Інші (цих поглядів дотримувались «ліві комуністи» — Бухарін, Бубнов, Осинський, Иоффе, Смирнов, Троцький, Преображенський) вимагали, щоб цей перехід здійснювався як швидкий , миттєвий акт (без перехідних форм) за принципом конфіскації власності.

Логічним продовженням теми перехідного періоду були дискусії, що розгорнулися довкола проблеми запровадження нової економіч-ної політики (непу).

Унаслідок політики «воєнного комунізму» суперечності багато-укладної економіки надто загострилися і перейшли в політичну сферу, що стало проявлятися передовсім у масових селянських бун-тах і повстаннях.

За таких обставин почався перехід до нової економічної політи-ки, що виходила з реальностей багатоукладної економіки. Складо-вими непу стали: переведення державних підприємств на умови економічної самостійності; запровадження товарно-грошових від-носин; використання державного капіталізму, кооперації; встанов-лення податкового принципу взаємодії підприємств усіх секторів економіки з державою; налагодження міжнародних економічних зв'язків.

Фактична зміна орієнтирів відбулася не миттєво і супроводжува-лась запеклою боротьбою проти спроб реставрації «воєнно-кому-ністичної» моделі, оскільки впровадження непу як учені-економісти, так і політики часто зв'язували із поверненням до капіталізму.

Особливо голосно ідея можливої реставрації капіталізму через неп лунала в немарксистській економічній літературі, зокрема у працях групи вчених, що гуртувалися навколо відомого емігрантсь-кого журналу «Смена вех» і лідером якої був відомий юрист

М. В. Устрялов. Свої економічні погляди він виклав у програмній статті з характерною назвою «Patriotica», де писав, що неп — це не «тактика», а «еволюція більшовизму».

Він розумів таку еволюцію як повернення Росії до капіталізму. Ототожнюючи політику «воєнного комунізму» з комуністичним ла-дом, Устрялов пише, що комунізм — це химера, яка задушила про-дуктивні сили держави, а неп — розкріпачення цих сил, засіб для більшовиків залишитися при владі. Радянська влада ніби-то не від-мовляється від гасел соціалістичної революції, насправді ж вживає буржуазних заходів, необхідних для економічного відродження держави.

Д. Далін присвятив свою статтю аналізу «комуністичної