Струмилін, виступаючи з приводу надрукованих 1925 р. «Конт-рольных цифр развития народного хозяйства в 1925-26 гг.», запро-понував власний комплексний план розвитку народного господарс-тва на відміну від наявних планів розвитку окремих галузей. Провідною ланкою в ньому також була важка індустрія, а першоче-рговим завданням — створення умов для планування: економічних (суспільна власність на засоби виробництва) і політичних (диктату-ра пролетаріату).

Свій погляд на проблеми співвідношення плану й ринку у пере-хідний період виклав Троцький у доповіді на XII з'їзді партії (кві-тень 1923 p.). «Ми відкрито визнали, що ... одним централізованим плановим способом у нашій країні і за нашого економічного рівня ми не можемо проводити регулювання господарського життя, і ми звернулися до диявола ринку: «Прийди на допомогу». «Треба кори-стуватися старими, ринковими (методами), поки не створили но-вих — централізованих, планових, звітних» .

У доповіді Троцького давалося визначення суті та методів пла-нування за умов нової економічної політики. У масштабах суспільс-тва в капіталістичному секторі план замінюється ринком, вільною грою економічних сил, конкуренцією, законом попиту і пропози-ції тощо. У такий спосіб встановлюється належний розподіл сил та коштів.

Намагання визначити через планове втручання господарський розвиток, замінити регулюючу роботу ринку адміністративними за-ходами, уважає Троцький, неминуче породжуватиме господарські кризи того самого типу, які спостерігалися в добу «воєнного кому-нізму»: «Наші кризи до цих пір є значно більше кризами, що випли-вають з недостатності або неправильності планового підходу, з ор-ганізаційної безпорадності або непристосованості держапарату до нових методів роботи, до нової економічної політики, ніж з ринку як такого».

Троцький уважав, що планова робота полягає в поєднанні сили ринку з силою плану; для ринкової сфери він передбачав інші мето-ди регулювання, ніж щодо державного сектора.

Методологічний підхід іншої групи економістів до визначення ролі планування полягав у поєднанні всіх секторів господарства на засадах ринкових відносин. На противагу концепції «план-директи-ва» вони розвивали ідею «план-прогноз».

На їхню думку, на першому етапі відновлення економіки необ-хідно починати з аграрного сектора, який функціонує за принципом реалізації приватного інтересу і створює економічні умови для роз-витку важкої промисловості.

Усі економічні труднощі й диспропорції в народному господарс-тві вони пояснювали «суперіндустріальною» орієнтацією радянської економіки. М. Кондратьев, І. Калінніков, В. Базаров, В. Громан та інші наполягали на тому, що провідною ланкою у плані-прогнозі повинне бути сільське господарство.

Ці економісти вважали, що в процесі планування необхідно вра-ховувати закономірності, що характеризують розвиток аграрного та інших недержавних секторів економіки. Це зводило зміст планової роботи до виявлення та підтримки ринкової рівноваги через планові «регулятивні норми».

Таку модель плану («Крестплан»), на противагу директивній концепції плану Струмиліна, запропонував Сокольников. «Крест-план» ураховував основні закономірності розвитку ринкової стихії та пристосовувався до неї.

Ці погляди поділяли В. Громан, В. Базаров, М. Макаров, А. Огановський, І. Калінніков, А. Неопиханов, які вважали, що ринкова стихія несумісна з директивним плануванням народного господарс-тва. Соціалізм вони характеризували як арену, де панує товарний ринок з його стихійними припливами та відпливами3.

Це положення підводило до висновку про те, що річні плани слід орієнтувати на поточні кон'юнктурні зміни. М. Кондратьєв взагалі пропонував замінити план окремими регулюючими заходами для усунення кон'юнктурних труднощів в економіці, забезпечуючи в такий спосіб умови для самоврівноважування, яке він уважав осно-вою стабільності розвитку.

У сфері зовнішньої торгової політики передбачалася ліквідація монополії зовнішньої торгівлі та регулювання її економічними за-собами, скасування ввізного мита на особливо необхідні сільському господарству промислові товари і така пільгова митна система, яка стимулювала сільськогосподарський експорт.

Як радикальний засіб вирішення проблеми відносного надлишку зернопродуктів у державі та розвитку інтенсивних галузей сільсько-го господарства (тваринництва, технічних культур) розглядався сільськогосподарський експорт. Тим більше, що кон'юнктура світо-вого ринку для російського зерна, а особливо продукції інтенсивних галузей, була сприятливою.

Розширення сільськогосподарського експорту мало стати і дже-релом внутрішніх нагромаджень країни, сприяти підвищенню ринковості, дохідності селянського господарства, а отже, стимулювати його розвиток у напрямку підвищення продуктивності та раціональ-ної організації виробництва. Необхідним для розширення ринку бу-ло визнано відмову від натурального державного постачання, пере-хід до системи закупок сільськогосподарської продукції, переважно через кооперацію, створення системи масової торгівлі у вигляді то-варних бірж, розвиток елеваторної та холодильної мережі, товарно-го кредиту.

Основним принципом транспортної політики щодо сільськогос-подарських вантажів було визнано пристосування залізничних та-рифних ставок до умов та потреб різних галузей сільського госпо-дарства, його регіональних особливостей, запровадження пільгових тарифів на експортні товари.

Розглядаючи сільськогосподарську кооперацію як необхідний етап на шляху до колективізації, учені пропонували заходи для її розвитку: юридичне закріплення господарської самостійності кооперативних товариств, суворе дотримання принципів добровільного вступу до кооперативів, пільги економічного порядку (зниження! оподаткування, кредити та ін.).

Найбільш економічно вигідною для основної маси селянства було визнано кооперацію у сфері збуту та переробки сільськогосподарської продукції, для заможніших верств населення — кредитні товариства, а для бідняцьких господарств — виробничу кооперацію у вигляді товариств для спільної обробки землі, сільськогосподар-ських артілей, комун.

Найважливішим фактором відновлення та розвитку сільського господарства був сільськогосподарський кредит. Уже на початковому етапі непу Наркомзем виступав за створення сільськогосподарського банку, розвиток мережі сільськогосподарського кредиту.! 1922 p. він спільно з Держбанком стає засновником низки кредитних товариств. Головними об'єктами кредитування були колективні об'єднання,) а також високотоварні господарства, особливо ті, які працюють на експорт. Виняткового значення надавалося розвитку довгострокового кредиту.

Початок перебудови господарського механізму, наслідком якого стало пожвавлення торгівлі та зміцнення грошово-фінансової системи, створив умови для нормального існування та розвитку селянського господарства.

Зміна поглядів на