Проте розумну, а головне ефективну економічну політику щодо села невдовзі було замінено насильницьким кооперуванням селянських господарств з метою реалізації ідеї усуспільнення власності. На зміну плануванню умов розвитку сільського госпо-дарства прийшло планування діяльності сільськогосподарських одиниць.

У 30-х роках були майже повністю сформульовані методологічні підходи визначення основних категорій, предмета та методу полі-тичної економії, які полягали в ідеологізації основних положень економічної теорії.

У 1931 році в науку запроваджується поняття «політична еконо-мія соціалізму», автором якого був М. А. Вознесенський. Він пи-сав, що політична економія в СРСР має стати наукою про особливий спосіб виробництва — соціалізм, щоб досліджувати особливі, спе-цифічні економічні закони, бо націоналізація засобів виробництва означає «революційний перехід від епохи стихійних економічних законів до епохи економічних законів, свідомо встановлених панів-ним пролетаріатом»'.

Цей погляд підтримали й розвинули Л. М. Гатовський, Г. Д. Де-ментьев та інші.

З цього часу і до середини 50-х років в економічній теорії панує методологічний принцип, що полягав у визначенні закономірностей економічного розвитку як похідного від «волі» пролетаріату та про-летарської держави. Основним економічним законом соціалізму бу-ло визнано планування народного господарства державою диктату-ри пролетаріату.

Суть товарно-грошових відносин за соціалізму визначалася тіль-ки через їхню обліково-аналітичну функцію. Указувалось, що то-варна природа виробництва відмирає разом з товарним характе-ром робочої сили. Ціна товару, що поряд з грошима використовує-ться за соціалізму як тимчасовий засіб обігу, може встановлюватись планомірно державою і не відіграє тієї регулюючої ролі, що за капі-талізму.

Такі «теоретичні узагальнення» з приводу особливої природи то-варно-грошових відносин за соціалізму визначили на багато років наперед застійну ситуацію, оскільки майже цілком заперечували грошовий фактор як спосіб усебічного стимулюючого впливу на економічні процеси.

В економічній літературі гостро критикувалась теза про підпо-рядкованість розподілу вимогам виробництва, сформульована на початку 20-х pp. у підручнику «Курс політичної економії» А. Богда-нова та І. Степанова, які писали, що прибуток є основою розши-реного відтворення, основою нагромадження. Цей погляд було визнано «ворожим». Головним цільовим призначенням прибутку проголошувалося підвищення рівня життя населення.

Ні рента, ні заробітна плата, ні прибуток не розглядались як вар-тісні категорії, що було, по суті, запереченням марксизму. Це пояс-нювалось новими умовами господарювання: браком приватної фор-ми власності і товарної форми виробництва.

Саме в ці роки розподіл за соціалізму було визнано за особли-ву сферу, якою керують не об'єктивні закони, а держава і яка має на меті планомірно створювати умови для усебічного розвитку со-ціалізму.

Усе це визначило ставлення до управління виробництвом як до процесу, що свідомо здійснюється державою через директивне пла-нування не лише економічної, а й усіх інших сфер суспільного життя.

Було також запропоновано коло питань, які має досліджувати політична економія соціалізму і щодо яких можна «дискутувати», а заразом і повідомлено висновки, які мають бути обов'язково зроб-лені в ході цих «дискусій».

Отже, на початку 20-х pp. у теоретичному протиборстві зіткну-лись два напрями економічної думки: той, що базувався на неокла-сичному підході і намагався пристосувати цей підхід до нової еко-номічної практики, і той, що грунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму.

Представники цих двох напрямів по-різному трактували законо-мірності розвитку.

Перші вважали, що суспільство розвивається за об'єктивними економічними законами, і висували свою програму демократичного оновлення держави на засадах збереження всіх форм власності, ринкових відносин, принципів приватної ініціативи. Визнання об'єктивності законів у їхньому трактуванні означало, що свої регу-люючі дії держава повинна спрямувати на створення умов для віль-ного розвитку ринкового господарства.

Другі, визнаючи об'єктивний характер економічних законів ли-ше для ринкового господарства, стверджували, що встановлення су-спільної власності на засоби виробництва позбавляє необхідності покладатися тільки на дію економічних законів, уможливлює вольо-вий вплив на суспільно-економічні процеси.

Перемога другого напрямку в 30-х pp. була забезпечена не тому, що він був правильним, а тому, що ортодоксальні марксисти викорис-тали методи, несумісні з наукою: ідеологічний та фізичний терор.

Крім того, примусове усуспільнення власності через її націоналі-зацію, індустріалізацію та кооперування створило умови для впро-вадження командно-адміністративних методів управління економі-кою. Звузилася сфера економічних відносин: примус до праці оста-точно втратив економічний характер, широко використовується дармова праця в'язнів, кількість яких вимірюється вже мільйонами;

розподіл будується за принципом зрівнялівки; виробництво функці-онує заради виробництва, а не споживача; вільний оборот товарів замінюється на плановий збут та ін.

Зміни в економічній сфері супроводжуються жорстокою бороть-бою з інакомисленням, у тім числі в науці.

У 30-ті роки сталінізм остаточно поклав край навіть останнім на-тякам на плюралізм в економічних дослідженнях. Радянська українська полі-тична економія починає розвиватись у замкненому просторі, у ціл-ковитому відриві від світової економічної думки.

Використана література

1. Горкіна Л.П.  Нариси з історії політичної економії в Україні. Остання третина Х-IX-перша третина ХХст.-К.1994.

2. Злупко С.М.  Економічна думка України: тексти лекцій. –Львів.1992.

3. Злупко С.М.  Іван Франко – економіст.- Львів.1992.

4. Злупко С.М.  Михайло Туган-Барановський.Український економіст світової слави.- Львів.1993.

5. Історії економічної думки України: Навч. Посібник.Р.Х.Васильєва та ін.-К.1993.

6. Історія економічних вчень. Опорний конспект лекцій. Під ред. В.М. Тарасевича. -  Дніпропетровськ: АМСУ, 1999р.

7. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень. Навчальний посібник. К. ” Знання – Прес”. 2001р.

8. Ковальчук В.С., Сарай М.І. Історія світової економічної думки: Навч.курс.-Тернопіль.1996.

9. Туган-Барановський М.І. Політична економія.

10. Українська економічна думка:Хрестоматія.К.1998.