5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат | Витрати умовно-змінні , умовно-постійні .

6. За календарними періодами . | Витрати поточні , одноразові .

Першу ознаку класифікації витрат ( за місцем виникнення ) також тлумачить ,як поділ затрат за належністю їх до виду діяльності .

В економічній практиці види виробничої діяльності поділяють на : основну , допоміжну і непромислове господарство .[4]

До основного виробництва належать цехи , дільниці ,що беруть безпосередньо участь у виготовленні продукції .

Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва : виконання робіт по ремонту основних фондів , забезпечення інструментом , запасними частинами для ремонту устаткування , різними видами енергії ,транспортними та іншими послугами . До нього належать ремонтні цехи,експериментальні , енергетичні ,транспортні та інші підрозділи.

До непромислового господарства належать : незаводський транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, інші культурні підрозділи , які беруть участь у виробництві продукції . Усі витрати на виробництво включаються до собівартості товарів .

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції .Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат (див. Таблицю 2 ) .

Таблиця 2. Витрати за економічними елементами .

Групування затрат за елементами необхідне для того , щоб вивчити матеріалоємкість ,енргоємкість ,трудоємкість , фондоємкість та встановити вплив технічного прогресу на структуру затрат .[2] Поелементний розріз затрат потрібний для визначення їх структури , питомої ваги окремих затрат , визначення розміру національного доходу тощо.Поелементне групування затрат використовують для складання кошторисів , утворення нормативної бази виробництва ,аналізу тощо .Цей план групування затрат є вихідним у формуванні практично всіх вартісних параметрів економіки , визначенні ефективності виробництва .[5] Кожна галузь має свої особливості структурної побудови затрат у розрізі елементів . Наприклад , у добувних галузях висока питома вага на оплату праці , у машинодобуванні матеріальні затрати майже дорівнюють затратам на оплату праці .

Витрати за статтями калькуляції – це витрати на окремі види виробів , а також витрати на основне і допоміжне виробництво. [4] Групування затрат за статтями калькуляції вказує куди ,на яке ціле та в яких розмірах використані ресурси . Воне необхідне для розрахунку собіртості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві , встановлення центрів акумулювання затрат та пошуку резервів їх скорочення . Основними положеннями про склад затрат на виробництво не передбачена система групуваня статей затрат .Це питання вирішують сьогодні самі підприємства .Найпоширенішою є слідуюча система групування ( див. Таблицю 3 ).

Таблиця 3. Групування затрат за статтями калькуляції .[3]

Сировина і матеріали ;

Зворотні відходи (відраховуються );

Куповані вироби ,напівфабрикати ;

Паливо та енергія на технологічні потреби ;

Основна зарплата працівників, зайнятих у виробництві ;

Додаткова зарплата працівників, зайнях у виробиві ;

Вірахвання на соціане страхування ;

Відрахування на обов`язкове медичне страхування ;

; Затрати на утримання і експлуатацію машин і

обладнання;

Загальновиробничі затрати ;

Загальногосподарські затрати ;

Втрати від браку ;

Інші виробничі затрати ;

Позавиробничі затрати .

У деяких галузях відхилення від наведеної системи групування затрат у розрізі статей калькуляції значне . За свом складом статті калькуляції можутьбути одноелементними або комплексними ,які складаються з кількох елементів затрат .Таке групування має істотне значення для проведення економічного аналізу , визначення факторів ,які впливають на собівартість продукції в системі внутрішньогосподарського обліку .

За способом перенесення вартості на продукцію витрат поділяються на прямі інепрямі . До прямих витрат належать витрати , пов`язані з виробництвом окремих видів продукції , які можуть бути безпосередньо включені дот їх собівартості . Іншими словами , це вартість усього , що надаються .[3] До них входять:

--матеріальні затрати ,тобто вартість сировини і деталей кінцевого продукту;

--трудові затрати ,тобто витрати на заробітну плату робітникам виробникам за час , затрачений ними на виробництво продукції .

До непрямих витрат належать витрати , пов‘язані з виробництвом кількох видів продукції , вони включають до собівартості шляхом розподілення пропорційно відповідній базі. Параметри розподілу визначають у галузевих рекомендаціях , інструкціях . Ними можуть бути : маса сировини або матеріалів, сума затрат за якоюсь ознакою (оплата праці ,технологічна собівартість ) . Непрямі витрати називають також накладними , до них включають оренду приміщень і обладнання ,витрати на електроенергію і опалення ,виплату зарплати персоналу ,безпосередньо не зайнятому у виробництві продукції ,витрати на утримання офісу (плата за телефон , поштові послуги , канцелярське обладнання ), затрати на реалізацію продукції , відсоткові ставки по кредитам .Розподіл затрат на прямі і непрямі дозволяє управляти собівартістю продукції . Знизити собівартість можна як за рахунок зниження непрямих затрат , так і за рахунок збільшення обігу виробництва і реалізації продукції .

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на умовно-змінні і умовно-постійні . До умовно-змінних належать витрати , абсолютна величина яких зростає із збільшенням обігу виробництва і зменшується із його зниженням . До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали , покупні комплектуючі вироби , напівфабрикати , технологічне паливо і енергію , на оплату праці робітникам ,зайнятим у виробництві продукції тощо . Їх “поведінку “ в залежності від обсягу виробництва можна представити графічно [5] (див. Графік 1 ) :

Умовно-постійні –це витрати , абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням )випуском продукції істотно не змінюється . До умовно-постійних належать витрати , пов‘язані з обслуговуванням і управлінням виробничої діяльності цехів , а також витрати на