складових частин, їх кількість та вартісні показники, при цьому доцільно зазначити в основному тексті контракту, що такі додатки є невід'ємною частиною контракту. Складні вироби, як правило, продаються з окремими запасними частинами та певною кількістю витратних матеріалів, які будуть використані при проведенні монтажу. Можна зазначити у контракті, що вартість таких елементів включається у загальну вартість складного виробу. Невизначеність цього аспекту призведе до ризику окремого митного оформлення цих складових товару з додатковою сплатою всіх необхідних митних платежів та складання протоколу про порушення митних правил. Наявність ризику такого виду призведе до необгрунтованого підвищення контрактної вартості товару.
При опису товару, якщо його установка та наладка здійснюватиметься експортером, а вартість цих послуг включається в загальну вартість складного виробу, доцільно зазначити окремо дві складові загальної суми контракту, а саме вартість самого виробу та вартість послуг щодо його установки. Невизначеність такої особливості призведе до появи ризику підвищення фактурної та митної вартості товару на момент його декларування самого устаткування та, як наслідок, до сплати додаткових митних платежів за вантажною митною декларацією.
Визначеність та конкретність опису товару у відповідному розділі контракту дасть змогу уникнути ризиків придбання товару-замінника та сплати додаткових митних платежів на момент випуску товару у вільний обіг (оформлення імпорту), а також непорозумінь у банківській установі під час здійснення оплати за товар.
Усім контролюючим службам держави необхідно звертати особливу увагу на опис товару, бо "розмитість" опису не лише породжує ризики для контрагентів угоди, а й надає можливість недобросовісним контрагентам здійснювати експортно-імпортні операції із шахрайською метою.
Ризики умов здійснення платежів за контрактом породжуються контрагентами у разі невизначення валюти платежів та термінів їх здійснення. Національне валютне законодавство різних країн може зобов'язувати контрагентів зовнішньоекономічного контракту здійснювати платежі, що не перевищують певних термінів (за українським законодавством термін повернення валютної виручки повинен становити не більше 90 календарних днів). Зазначення термінів та умов проведення платежів повинно базуватись на законах світової торгівлі - вся торгівля здійснюється у кредит, при цьому, залежно від умов контракту, необхідно розрізняти товарний (спочатку надходить товар, а потім здійснюються платежі) та фінансовий (надходження коштів на рахунок експортера є умовою відвантаження товару на користь імпортера) види кредитування за контрактом. Водночас доцільно визначати пільгові умови проведення попередньої оплати за товар, про що необхідно зробити відповідні посилання у тексті контракту. Нормальною світовою практикою розрахунків вважається зменшення суми платежів за достроковий (від зазначеної у контракті дати) платіж. Подолання ризиків такого виду не складне, проте потребує проведення попередніх узгоджувальних переговорів з контрагентом до моменту укладення контракту щодо визначення валюти платежів та термінів їх здійснення, узгодження можливості зменшення суми платежу за поставлену партію товару при проведенні дострокової оплати тощо.
Світова торгівля здійснюється в основному шляхом надання кредиту однією із сторін угоди іншій.
При кредитуванні (товарному чи фінансовому) контрагентам контракту необхідно узгодити термін поставки товару відносно дати надання авансу. Такий спосіб є засобом страхування ризику неприйняття товару покупцем-імпортером, оскільки експортер має у своєму розпорядженні авансовий платіж грошима чи товаром. Такий авансовий платіж повинен передбачатись умовами контракту із зазначенням терміну авансування та визначення захисних застережень імпортера щодо можливого невиконання експортером зобов'язань з поставки товару, а також забезпечити страхування ризику неприйняття товару імпортером. Одним із можливих напрямів усунення ризику втрати авансового платежу імпортером у разі непоставки товару експортером може бути використана банківська гарантія на його повернення або, крім того, застереження у контракті умов грошового переказу, які передбачатимуть перерахування авансу банком експортера на рахунок відправника (експортера) тільки після надання документів, що засвідчують митне оформлення та здійснення експорту.
Форми розрахунку, що закладаються у контракті, також є джерелом ризиків і можуть поставити під сумнів доцільність проведення зовнішньоторговельної операції. До форм розрахунку, які рекомендовано застосовувати суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності за товарними контрактами з інопартнерами, належать банківський переказ (розглянуто вище) документарного акредитива та інкасо.
Однією із складових ризику є відсутність у контракті визначеної валюти платежів, тобто валюти, у якій здійснюватимуться розрахунки між контрагентами шляхом використання зазначених форм. Державна система валютного контролю, до якої входять митні й податкові органи та банківські установи, керується у своїй діяльності положенням, що один контракт повинен мати одну валюту платежів. Таке положення дає змогу стороні контракту, за наявності великої кількості партій товару, здійснювати контроль за відповідністю сум платежів по окремих партіях із загальною вартістю контракту та кількістю придбаного-проданого товару. Контролюючим органам буде легко здійснити процедуру валютного контролю й не виникне необхідність приведення вартостей окремих партій товару, оплачених різними видами валют, до однієї та порівняння з загальною вартістю контракту. З метою страхування від ризиків коливання курсів валют платежів та ціни (загальної вартості контракту) можна зафіксувати їх співвідношення на весь час дії контракту або обрати одну валюту для визначення ціниодиниці товару, загальної вартості контракту та валюти платежів. Слід розуміти, що у цьому разі такою валютою повинна бути обрана найстабільніша валюта, яка найменше залежитиме від коливань на світових валютних біржах.
Оплата через відкриття акредитива може, шляхом внесення різноманітних застережень, знижувати ризики обох сторін угоди. Гарантією сплати для експортера є надання йому покупцем-імпортером авансу у формі акредитива, про що він отримає повідомлення від банку, що його обслуговує. У такому разі зменшуються витрати експортера на зберігання підготовленого до експорту товару. Контрагентам доцільно також визначити термін дії акредитива залежно від характеру та кількості товару у товарній партії, при цьому така форма розрахунку забезпечує експортеру надійність розрахунку (гарантія банку щодо оплати), швидкість його здійснення (отримання коштів після відвантаження товару) та можливість додаткового фінансування у разі відкриття акредитива певного виду (з підтвердженням або відкритого).
Імпортер зменшує ризики тим, що відкриття акредитива на користь експортера здійснюється банком після надання йому експортером відповідних документів, які підтверджують митне оформлення експорту товару та його відвантаження.
Акредитивна форма оплати суттєво зменшує ризики невиконання умов поставки товару на користь імпортера, але є менш фінансово вигідною для нього, бо імпортер додатково сплачує кошти на користь банку за відкриття акредитива й залишає свої кошти без руху до моменту митного оформлення та відвантаження товару.
Інкасова форма розрахунку за зовнішньоекономічними операціями передбачає перехід права власності на товар від експортера до імпортера на момент передачі банком імпортерові комерційних документів на поставлену партію товару. Сама процедура проведення розрахунків уже є ризиковою для експортера, бо оплата за товар здійснюється виключно після митного оформлення та відвантаження товару. Джерелом ризику є платоспроможність імпортера, що потребує від експортера впевненості в обов'язковому здійсненні оплати за відвантажений товар. Подолання цього ризику обох сторін контракту може бути здійснено виключно обговоренням пакета документів, що стануть підставою для проведення розрахунків між імпортером та експортером.
Слід зазначити, що світова спільнота визначила уніфіковані правила здійснення розрахунків у акредитивній та інкасовій формах, які стали основою спільної постанови Кабінету Міністрів України і Нацбанку України від 21.06.95 р. N 444 ( 444-95-п ) "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті". Виконання рекомендацій цієї постанови суттєво зменшить ризики застосування обраної форми оплати незалежно від того, ким є українська сторона контракту - експортером чи імпортером.
Під санкціями за неналежне виконання умов контракту слід розуміти певний матеріальний вплив на контрагента, що повинно стати основою сумлінного виконання зобов'язань за угодою. Ризики всіх складових частин контракту можна зазначити у цьому розділі та визначити механізм застосування фінансового впливу на некоректного контрагента. Передусім сторонам контракту слід узгодити перелік умов, невиконання яких може призвести до застосування санкцій. До переліку можна включати такі ризики: невиконання терміну поставки товару; несвоєчасної оплати поставленого товару; поставки товару неналежної якості або кількості; неналежного маркування або пакування тощо.
Перелік повинен мати визначений та узгоджений механізм застосування санкцій у кожному окремому випадку. Наприклад, за несвоєчасну оплату або поставку партії товару може бути нараховано фінансову санкцію у визначених відсотках від суми, що належала оплаті, або від вартості партії. Ризик неправильного визначення відсотка фінансової санкції може бути усунено шляхом обрання розміру відсотка, що дорівнює або більше державних санкцій за такий вид порушень. Метою повинно бути подолання ризику шляхом нанесення непорядному контрагенту відчутних матеріальних збитків, а механізм відшкодування для сторони, що постраждала, повинен бути прозорий і неускладнений зайвими формальностями.
Найсуворішими санкціями є розрив контракту, укладення нового з іншим контрагентом, а відшкодування всіх зазначених фінансових витрат покладається на непорядного партнера першої угоди.
Розглянуті ризики та шляхи їх подолання надають можливість контрагентам угоди узгодити та зазначити в умовах контракту певні застереження щодо застосування санкцій до свого партнера.
Митним, банківським, а особливо податковим контролюючим органам слід звертати увагу на розміри санкцій та порядок їх застосування контрагентами один до одного, бо на початкових етапах виконання контракту можна виявити спроби шахрайських дій сторін угоди, а саме перерахування коштів за кордон з наступним