Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу. Основні шляхи та резерви підвищення ефективності його використання

Нераціональне природокористування в агропромисловому комплексі України є, в значній мірі, наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки, невідповідності між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу. Тому стає особливо актуальною необхідність оптимізації природокористування, оздоровлення його стану, обгрунтування основних напрямів, виявлення резервів та визначення шляхів підвищення ефективності використання природних ресурсів в країні і, особливо, в його продовольчому комплексі.

Розвиток агропромислового виробництва супроподжується майже повсюдним забрудненням мінеральними добривами, пестицидами та іншими агрохімікатами грунтів, поверхневих і підземних вод, а звідси продукції рослинництва і тваринництва. Ці фактори негативно впливають на природні умови життя людей, на якість природного середовища і здоров'я населення.
Забруднення оточуючого природнього середовища, надмірна хімізація сільськогосподарського виробництва привели до появи в складі харчових продуктів нітратів, радіонуклідів, пестицидів, солей важких металів та ін. Якщо в продуктах харчування вміст цих токсичних речовин не перевищує гранично допустимі норми, їх споживання приводить до акумуляції в організмі цих токсинів, виникнення різноманітних захворювань.
Забруднене і деградоване довкілля справляє негативний вплив на: господарську діяльність суспільства, її ефективність; функціонування біосфери загалом та продуктивність окремих природних і культурних екосистем; відтворювальний відновлювальний та асиміляційний потенціал навколишнього природного середовища; на людину як об'єкт природокористування.
Нарощування промислового виробництва без належного еколого-економічного обгрунтування призвело до посилення ресурсної напруженості, виникнення цілого ряду екологічних проблем і прогресуючого зростання факторів "екологічного ризику". Серед них - забруднення атмосферного повітря. Головними причинами, які зумовлюють забруднення атмосферного повітря, слід вважати моральне та фізично застаріле технологічне та газоочисне обладнання, а в окремих випадках - відсутність газоочистки та автоматичного контролю за приладами, низька технологічна дисципліна. Практично не діють інструменти та важелі які б стимулювали і спонукали підприємства до впровадження екологобезпечних технологій, очисного обладнання нових поколінь.

Важливою проблемою є розробка принципово нової екологічної стратегії соціально-економічного розвитку країни, визначення пріоритетів у сфері екології на державному, регіональному, місцевому рівні. В основу екологічної стратегії соціально-економічного розвитку необхідно закласти слідуючі основні принципи: пріоритет екології над економікою; пріоритет екологічних критеріїв показників і вимог над економічними; раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання екологічних відносин, тобто відносин між суспільством і природою; оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища, перенесення центру ваги та відповідальності за розв"язання ресурсноекологічних проблем на місцеві органи влади і управління; інтеграція екологічного та економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування у практиці господарської діяльності екологоекономічних нормативів, показників, стандартів і вимог; чітке визначення державних, регіональних та місцевих екологічних пріоритетів на різні строки прогнозування соціально-економічного розвитку та основних напрямів вирішення екологічних проблем. Основними напрямами еколого-економічної політики держави з метою реалізації цілей сталого розвитку є наступні: 
врахування вимог екологічної безпеки при здійсненні структурної перебудови; 
формування якісної структури споживання на основі принципів раціональності та безвідходності; 

перехід до загальної системи платного природокористування; 
регіональний, а не галузевий підхід до охорони природи.
Здійснення екологічної політики в країні доцільно провадити в декілька етапів: виконання екологічних заходів: до 2000-р. - дії, направлені, насамперед, на відтворення генофонду, забезпечення виживання нації. Вони мають включати: забезпечення населення чистою водою, особливо питною, та чистими продуктами харчування; створення інформаційної екологічної служби (банку даних, постійно оновлюваного). 

2000-2002 рр. - вирішення проблем відходів, а саме: переробка побутових відходів; переробка промислових відходів з можливою утилізацією; переробка чи захоронення ядерних та токсичних відходів; прийняття законодавчої бази, яка б зробила переробку відходів економічно доцільною.
2003-2005 рр. - розробка та впровадження довгострокових екологічних програм, що мають включати використання альтернативних джерел енергії, запровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій у всіх галузях промисловості та сільського господарства. 

Основними шляхами підвищення ефективності використання природних ресурсів продовольчого комплексу є наступні: 

моніторинг природного середовища; 

науково-обгрунтоване регіональне розміщення народногосподарського виробництва;
поглиблення регіональної спеціалізації;

здійснення заходів з екологізації виробництва; 

забезпечення оптимізації структури сільськогосподарських угідь;
перехід від затратного до ресурсо- та енергозберігаючого господарювання; 
формування економічної збалансованості аграрного виробництва в регіонах з урахуванням їх природноресурсного потенціалу;

дотримання вимог екологічної безпеки;

застосування екологічно-прогресивних технологій;

здійснення заходів з підвищення родючості грунтів. 

До основних напрямів вирішення економіко-екологічних проблем природокористування в АПК України відносяться: врахування територіальної неоднорідності і регіональних особливостей природних умов і ресурсів при вирішенні економіко-екологічних проблем; проведення комплексу заходів в АПК, направлених на покращення стану оточуючого природного середовища, його оздоровлення (протиерозійні заходи, вапнування, гіпсування, дотримання норм, термінів і технології застосування мінеральних добрив та пестицидів, впровадження оборотних систем водопостачання, зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу і скидання стічних забруднених вод в водні об"єкти, попередження підтоплення та заболочення, заходи по підвищенню родючості грунтів та ін.); впровадження альтернативних систем землеробства (органічна, біологічна, органо-біологічна, біодинамічна, екологічна); проведення заходів по розширенню природних ресурсів; проведення екологічної експертизи проектів, особливо направлених на перетворення природи, впровадження екологічного аудиту підприємств АПК; удосконалення економічного механізму раціонального природокористування; екологізація агропромислового виробництва; створення системи спостережень (моніторингу) за впливом агропромислового виробника на оточуюче природне середовище і станом природи. Вирішення економіко-екологічних проблем природокористування проводиться з врахуванням їх регіонального прояву на основі даних еколого-економічного районування.
Екологізація агропромислового виробництва - це впровадження ресурсозберігаючих, енергозберігаючих, мало- і безвідходних технологій в переробних галузях, альтернативних систем землеробства з обмеженням використання хімічних