Найбільш поширеними видами запасів є сировина та матеріали, незавершене виробництво, готова продукція, запаси товарів для перепродажу, компоненти готової продукції, наливні чи насипні речовини (нафта, борошно) тощо. Елементи, які включаються до складу запасів, залежать від особливостей підприємства. Машини та обладнання, що є основними засобами для одних підприємств, для підприємства, що їх виготовляє, є готовою продукцією, а для підприємства, що здійснює їх перепродаж — товаром.

Запаси поділяються на виробничі і товарні. Виробничі запаси промислового підприємства дещо відрізняються від товарних запасів торговельного підприємства[8].

Виробничі запаси - придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві. В процесі виробництва виробничі запаси використовуються неоднаково. Деякі з них повністю споживаються у технологічному процесі (сирдвина і матеріали), інші -змінюють тільки свою форму і розмір (мастильні матеріали, фарби), треті — входять до складу виробу без будь-яких зовнішніх змін (запасні частини), четверті — лише сприяють, виготовленню виробів, але не включаються до їх маси або хімічного складу (МШП).

Товарні запаси,- придбані підприємством товари, призначені для подальшого перепродажу. При цьому підприємство, як правило, не вносить суттєвих змін до їх фізичної форми, вже при закупці у постачальника вони є готовою продукцією[8].

До складу запасів включаються всі товарно-матеріальні цінності, якими підприємство володіє на певну дату, незалежно від місця їх знаходження. Одночасно на території, що належить підприємству, можуть знаходитись предмети, що є власністю інших фізичних та юридичних осіб. Такі предмети не є запасами підприємства.

Первісна вартість запасів - сума фактичних витрат на їх придбання або виготовлення.

Чиста вартість реалізації запасів - це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Справедлива вартість - сума, за якою можна обміняти актив чи погасити заборгованість по операції між проінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами.

Подібні запаси - це запаси, які мають однакове функціональне призначення і подібну справедливу вартість.

В міжнародній обліковій пракятиці прийнято, що подібна справедлива вартість не повинна відрізнятися більше ніж на 10 % від справедливої вартості іншого активу, який приймає участь в обмінній операції.

Вимоги П(С)БО 9 "Запаси"[8] розповсюджуються не на всі оборотні активи підприємства. До складу запасів не включаються активи, оцінку яких регулюють інші Стандарти .

Товар - це продукт праці і природи, який виготовляється для обміну на ринку для продажу. Про-дукт праці, що вступає в обмін, є товаром лише тому, що з приводу нього виникають відносини між двома особами або колективами.Як економічне поняття він являє собою історично визна-чену форму продукту суспільної праці, яка виражає суспільно-економічні зв`язки товаровироб-ників.[17]

Суть товару розкривається при розгляді його властивостей. Товар можна розглядати з боку його якості, що відображає корисні властивості товару і кількості, що характериєує його суспільну міру.

Відповідно до цього одна властивість товару полягає в здатності його задовольняти яку-небудь соціально-економічну потребу людини, друга – обмінюватися в певних пропорціях на інші то-вари. Корисність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, робить її споживчою варстістю, причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаро-виробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживча вартість. Але не будь-яка корисна річ, яка має суспільну споживчу вартість є товаром (наприклад, продукція кріпаків, яку вони виробляли для феодалів). Споживча вартість є об`єктом дослідження еко-номічної теорії тоді, коли вона створюється як суспільна споживча вартість для обміну. І в цій якості вона стає речовим носієм мінової вартості, економічних відносин.

Мінова вартість – видиме кількісне співвідношення, в якому споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже він має безліч мінових вартостей.

Що ж лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари порівнювальними? Адже як споживчі вартості вони різні.

Об’єднує всі товари те, що вони – продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці вони є предметом вартості. Міновими є вартості, що виражають співвідношення з затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість – внутрішня властивість то-вару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість.

Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари порівняльними, спільномірними. Як споживчі вартості, товари якісно різні, як вартості – якісно однорідні.

Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюється як товарами.

Споживна вартість і вартість - два полюси товару, що постійно перебуває у суперечності. В умовах простого товарного виробництва, де ринкові зв'язки виникають стихійно, товаровироб-ник часто не зхнаходить покупця на свої товари. Вони залишаються непроданими, а споживчі вартості не виявляють себе як вартості. Двоїста природа товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона виступає одночасно як конкретна і абстрактна праця. Положення про двоїстий характер праці - наукова основа трудової теорії вартості.

Конкретна праця поряд з природою є умовою існування людського суспільства, умовою ство-рення конкретної споживної вартості. Вона якісно різнорідна, тому множинність товарних тіл (споживних вартостей) – це результат множинності конкретних видів праці. Конкретна праця – джерело речового і духовного багатства, однак вона не може надати товарам ту спільну вла-стивість, на основі якої здійснюється їх обмін. Вона створює саме те, що їх різнить – споживчу вартість.

Справді, кожний товаровиробник виробляє товари, виходячи із своїх інтересів і на