в приведенні можливостей фірми у відповідність з тими факторами ринку, які не піддаються контролю. Фірми здійснюють стратегічне, середньотермінове і короткотермінове планування.
В багатьох компаніях промислово розвинутих країн широко розповсюджена практика складання планів як в кількісних, так і в якісних показниках. При цьому кожний підрозділ компанії складає документ, що містить наступну інформацію:
1. Припущення. Кількісна оцінка з наступних питань: ціноутворення, ринкові умови, вартість робочої сили, транспорт, сировина, машини, обладнання i інше, що має значення для даного підрозділу.
2.
Зведений фінансовий звіт: офіційний звіт про
доходи.
3.
Підсумкові показники прогнозу збуту по кожному
виду продукції.
4. Обсяг продажу і доля ринку по кожному продукту разом з коментарями про джерела інформації і найбільш важливі зміни, які можуть вплинути на ці показники.
5. Характеристика основних переваг і недоліків обладнання, кадрів, мережі реалізації товарів і т.д.
6. Характеристика основних проблем.
7. Головні цілі і стратегічні програми в цілому по підрозділу та за основними видами продукції. Показники обсягу продажу, прибутку, виробництва, доходу на вкладений капітал.
8. Основні конкуренти. Наводиться перелік конкурую-чих фірм та інфомація про характеристики їх продукції, кадрове забезпечення, виробничі потужності, напрями маркетингових зусиль, відносини із споживачами, напрями наукових досліджень і т.д. Показники роботи підрозділу порівнюються з аналогічними показниками конкурентів.
9. Дослідження і розробки. Наводиться перелік усіх поточних і перспективних проектів, а також інформація про перспективні напрями наукових досліджень. Оцінюються можливості здійснення таких досліджень силами самого підрозділу та визначаються обсяги допомоги з боку центрального апарату щодо робіт по вдосконаленню продукції, дослідженню ринків збуту і т.д.
10. Виробничі потужності.
11. Неприбуткові операції чи вироби. По кожному продукту наводиться обсяг продажу та розміри прибутків чи збитків.
12. Необхідні капіталовкладення . Документ, в якому проекти класифiкують за напрямами: раніше затверджені проекти і нові проекти.
13. Потреба в робочій силі.
14. Стан товарних і матеріальних запасів. Оцінюється вартість сировини, незавершеного виробництва, готової продукції і загальна вартість товарних і матеріальних запасів.
Планування, як управлінський процес, може бути ефективним тільки в тому випадку, якщо базується на достатньо аргументованих припущеннях, зроблених на основі аналізу різносторонньої інформації.
На відміну від системи централізованого планування, за якої підприємству задаються практично всі вхідні (обсяг, номенклатура, тип і вид продукції, постачальники і т.п.) і вихідні фактори (ціна продукції, споживачі, нормативи розподілу прибутку і т.п.), фірмі для точного планування необхідно отримати якомога більше інформації; ряд факторів взагалі не піддається плануванню (наприклад, забастовки, поява принципово нової продукції і т.п.)
Таким чином, планування в фірмі грунтується на неповних даних, і плани повинні передбачати певні (оптимальні) резерви для зниження ризику банкрутства і збільшення можливостей маневру у виробництві.
Результати діяльності фірми відображаються значною кількістю показників оперативної і фінансовоі звітності, за якими можна оцінити рівень досягнення фірмою своїх стратегічних цілей. Основні форми звітності фірм - баланс, звіт прибутків і збитків, звіт надходження і використання коштів.
Всю сукупність абсолютних і відносних показників можна об'єднати в групи, які характеризують:
Ш
економічний потенціал фірми;
Ш
ефективність її діяльності;
Ш
конкурентноспроможність;
Ш
фінансове становище.
Економічний потенціал фірми характеризують її активи, обсяги продажу, прибуток (чистий і валовий), основний і оборотний капітал, власний і позичковий капітал, виробничі потужності, витрати на НДР і ДКР, кількість науково-дослідних і проектно-конструкторських підрозділів фірми та обсяги виконуваних ними робіт.
Ефективність господарської діяльності можна оцінити за допомогою значної кількості різноманітних (абсолютних і відносних) показників. Основний з них - прибуток, який є головною ціллю діяльності будь-якої комерційної фірми. На основі прибутку розраховуються такі відносні показники, як:
Ё
рентабельність продажу (обороту)
;
Ё
рентабельність основного капіталу
;
Ё
рентабельність власного капіталу
.
Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання капіталу, інвестованого в фірму за рахунок власних джерел фінансування.
Важливим показником діяльності фірми є також обсяг продажу. Обсяг продажу відображає масштаби діяльності фірми та її виробничі можливості. Аналіз обсягів продажу за ряд років дає уявлення про темпи росту виробництва фірми, ефективність її маркетингової стратегії. Обсяг продажу використовується для визначення таких відносних показників, як:
Ё
оборотність всіх активів
;
Ё
оборотність основного капіталу
.
Конкурентоспроможність фірми пов'язана з конкурентоспроможністю її продукції. Збільшення обсягів продажу, як правило, приводить до збільшення прибутків, зростання показників рентабельності. Зростання завантаженості виробничих потужностей, збільшення портфеля замовлень, збільшення капіталовкладень у виробництво свідчать про підвищення конкуренто-спроможності.
Фінансове становище фірми характеризується платоспроможністю, прибутковістю, ефективністю використання активів і власного (акціонерного) капіталу, ліквідністю.
Платоспроможність фірми - це здатність виконувати свої зовнішні (коротко- і довготермінові) зобов'язання, використовуючи свої активи.
Коефцієнт платоспроможності визначається співвідношенням:
.
Коефіцієнт платоспроможності дозволяє оцінити рівень фінансового ризику, тобто ймовірність банкрутства. Високий коефіцієнт платоспроможності відображає мінімальний фінансовий ризик і хороші можливості для залучення додаткових коштів зі сторони.
Ліквідність - це здатність вчасно сплатити борги (зобов'язання), або можливість перетворення статей активу балансу (основних і оборотних коштів, включаючи цінні папери і інші активи) в гроші для оплати зобов'язань.
Коефіцієнт загальної ліквідності визначається наступним співвідношенням:
.
Коефіцієнт покриття визначається за формулою:
.
3 Трудові відносини на фірмі
Трудові відносини - це багатоаспектна система взаємовідносин між державою і працівниками, фірмами (корпораціями) і працівниками, роботодавцями і працівниками. Вони фактично охоплюють всі соціально-економічні відносини, які виникають в процесі підготовки до праці, в процесі самої праці, a також і після припинення трудової діяльності. Трудові відносини мають велике значення для діяльності фірми, оскільки від них залежить рівень продуктивності праці окремих працівників і трудового колективу в цілому, використання капіталу, конкурентно-спроможність фірми на ринку. Трудові відносини охоплюють ринкові і позаринкові фактори і впливають на ціну робочої сили.
Вони торкаються також проблем покращення умов праці і життя працівників, професійного, соціального, культурного та духовного розвитку робочої сили.
В зв'язку з високими темпами НТП, з впровадженням його результатів у виробництво, неперервно змінюються умови праці і життя працівників. Важливою проблемою сучасного розвитку постає трудова мотивація, а головною умовою підвищення якості продукції і продуктивності праці - робоча сила з високим рівнем мотивації. Мотивація праці пов'язана з внутрішніми спонукальними мотивами окремої особи, інтересом до змісту праці. Мотивацію не можна диктувати, вона розвивається в певному соціальному середовищі, яке охоплює всю сукупність форм винагороди і умов праці у відповідності до соціального законодавства.
Важливу роль в розвитку трудових відносин відіграють самі трудові колективи, профспілки, держава.
Трудовий колектив фірми, забезпечуючи якість виготовлюваної продукції і відповідний рівень продуктив-ності праці, значною мірою визначає стновище фірми на ринку. Оскільки основною задачею підприємницької діяльності є отримання прибутків, а заробітна плата входить до складу затрат виробництва, то виникає протиріччя між цілями роботодавців і працівників - роботодавці намагаються знизити ці затрати, а працівники - підвищити заробітну плату і отримати відповідні соціальні пільги, тобто підвищують затрати.
Вирішення цього протиріччя на певний період досягається шляхом укладання колективних договорів і угод між трудовими колективами і їх асоціаціями (профспілками і іншими організаціями) та роботодавцями і їх асоціаціями.
Колективний договір - це правовий акт, що регламентує трудові, соціально-економічні і професійні відносини між роботодавцями і працівниками на підприємстві, в установі, організації.
Kолективний договір може охоплювати взаємні зобов'язання роботодавця і працівника з наступних питань:
ь
форма, системи і розмір оплати праці, грошових допомог, компенсацій, доплат;
ь
механізм регулювання оплати праці і виконання показни-ків, визначених колективним договором у випадку зростання цін і інфляції;
ь
зайнятість, перенавчання, умови звільнення працівників;
ь
тривалість робочого часу і відпочинку, відпусток;
ь
добровільне медичне і соціальне страхування;
ь
екологічна безпека і охорона здоров'я працівників на підприємстві;
ь
контроль за виконанням колективного договору, забезпе-чення умов функціонування профспілок чи інших повноважних органів;
ь
відмова від участі у забастовках у випадку дотримання положень, передбачених колективним договором;
ь
відповідальність сторін, інші умови і зобов'язання.
За звичай, колективний договір укладається на термін від одного до трьох років і діє до тих пір, поки сторони не укладуть новий або змінять чи доповнять існуючий.
Боротьба найманих працівників за свої права, особливо за справедливу винагороду своєї праці, привела свого часу до створення професійних спілок. В останні роки, в зв'язку з переходом до ринкових відносин, виникненням фірм та організацій на базі різних форм власності, роль профспілок в Україні суттєво змінилася.
Профспілкові організації виконують різноманітні функції, aле головна з них - боротьба за підвищення рівня заробітної плати, професійну безпеку, покращення умов праці. Важливим аспектом діяльності профспілок є також забезпечення кожного працівника правом голосу і можливістю висловитися з приводу того, як повинно бути організовано і експлуатуватися кожне конкретне робоче місце.
Профспілки, як правило, виступають від імені трудових колективів не тільки при укладанні колективних договорів і вирішенні різноманітних ситуацій, що стосуються прав працівників на фірмі, але і на більш представницькому рівні при укладанні генеральних, галузевих і спеціальних угод.
Угода - це правовий акт, що відображає зобов’язання сторін щодо встановлення умов праці, зайнятості і соціальних гарантій для працівників певної професії, галузі, території.
В залежності від сфери регулювання відносин можуть укладатися генеральні, галузеві (тарифні) чи спеціальні угоди. Вони укладаються на самих різноманітних рівнях - від територіального до загальнодержавного. Генеральна угода встановлює загальні принципи узгодженого здійснення соціально-економічної політики.