пов'язане з динамікою заробітної плати.
В більшості випадків відмінності в оплаті праці залежать від професіоналізму працівників та видів виконуваних робіт. Відмінності в оплаті праці визначаються якістю виконуваних функцій, складністю робіт. Надбавка до заробітної плати збільшує її основну ставку за виконання робіт в нічний час, в несприятливих чи шкідливих для здоров'я умовах. Висококваліфікована праця винагород-жується вищою платою, оскільки така праця здійснює більший внесок в отримувані прибутки і крім того, висока зарплата кваліфікованих фахівців компенсує минулі затрати часу, коштів, зусиль на освіту і професійну підготовку.
Суттєві відмінності в заробітній платі можуть існувати за відсутності конкуренції між окремими професійними групами, наприклад, між металургами і лікарями, математиками і водіями і т.д. Для представника кожної з таких категорій практично неможливо перейти з однієї групи в іншу, а отже, конкуренція між цими групами не виникає. Конкурентне середовище виникає або в межах кожної професійної групи, або в групах взаємозамінних професій і спеціальностей.
Особливу групу складають люди, які володіють талантом чи унікальним даром: музиканти, митці, вчені, державні діячі і т.п. В оплату їх праці входить елемент економічної ренти, плати за винятковість природних обдарувань.
В цілому, якщо існує конкурентне середовище на ринках праці, то рівень заробітної плати для кожної професійної групи встановлюється під впливом взаємного врівноважування попиту і пропозиції. Але реальна ситуація часто відрізняється від ідеальних умов повністю конкурентного ринку праці. Це відбувається внаслідок політики роботодавців в сфері найму і оплати праці з одного боку, і монопольних тенденцій в сфері пропозиції і оплати праці, породжених, наприклад, діяльністю профспілок. В результаті цього ринкова рівновага може порушуватись, викликаючи підвищення заробітної плати і зростання безробіття, або збільшення зайнятості і зниження рівня реальної заробітної плати.
До економічних умов обгрунтованого росту заробітної плати можна віднести високу питому вагу природних ресурсів на одиницю праці, якщо ці ресурси використо-вуються раціонально і ефективно, і вдосконалення методів виробництва за рахунок росту капіталу, і вдосконалення технологій, що сприяє підвищенню ефективності та результативності праці. За цих умов на конкурентному ринку праці рівень заробітної плати буде підвищуватись.
Порушення рівноваги попиту і пропозиції відбувається найчастіше внаслідок монопольних дій профспілок, які вимагають:
Ш
підвищення заробітної плати без врахування інших економічних умов;
Ш
прискорення заміщення праці капіталом також без врахування інших економічних умов, що породжує відносне зниження попиту на робочу силу;
Ш
вжиття заходів, що обмежують пропозицію праці в галузі, охопленій впливом профспілок.
Як стає зрозумілим, захищаючи економічні права своїх членів, профспілки разом з тим нерідко порушують права на працю тієї частини робочої сили, яка шукає роботу. Результат таких монополістичних дій порушує стан рикової рівноваги попиту і пропозиції праці (рис.9.3).
Рисунок 9.3 - Вплив профспілок на рівноважний рівень заробітної плати та зростання обсягів безробіття
Тенденції до безробіття не посилюються, якщо вимоги профспілок про підвищення заробітної плати супровод-жуються підвищенням попиту на додаткову робочу силу. Однак, підвищення попиту на працю зі сторони підприємців можливе тільки в тому випадку, якщо додатково залучена праця буде більш продуктивною. Тільки ріст продуктивності праці виступає реальною основою підвищення заробітної плати. Це один з важливих моментів, коли вимоги профспілок впливають на криву попиту праці, зміщуючи її вправо і вверх (рис.9.4). За такої ситуації зростає заробітна плата і рівень зайнятості високопродуктивної робочої сили. Відповідно для нової кривої попиту DL заробітна плата зростає до рівня PL , а зайнятість - до рівня QL .
Рисунок 9.4 - Зростання рівня оплати праці на вимогу профспілок за умови зростання попиту на високопродуктивну
робочу силу
За ситуації, відображеної на рис.9.4, проблема може полягати лише в тому, що за межами зайнятості опиниться та частина робочої сили, яка з різних причин не відповідає вимогам високої продуктивності праці.
4 Ринок капітальних активів. Дисконтування
Ринок капіталу і капітальних активів - це складова частина ринку факторів виробництва. До капітальних активів відносяться: всі різновидності будівель і споруд, машини і обладнання, інструменти, земля, сировина і матеріали, енергія і ідеї, програмне забезпечення для ЕОМ, технологічні знання ("ноу-хау"), різноманітна інформація економічного змісту.
Як слідує з наведеного переліку, в сучасній економіці поняття "капітал" охоплює не тільки фізичні (матеріальні) активи, але і цілий ряд нематріальних активів. Ринок факторів виробництва, специфіка дії законів попиту і пропозиції дозволяють визначити ціну будь-якої різновидності активів. Їх ціною є той дохід, який вони здатні принести в результаті їх виробничого використання.
Узагальнюючим виразом доходу на капітал виступає річна процентна ставка, тобто така величина доходу, яка вираховується за певний проміжок часу, найчастіше за рік, виражена в процентному відношенні до величини використовуваного капіталу. Розмір отримуваного доходу є по суті ціною капіталу і капітальних активів, які можуть існувати в самій різноманітній формі (машини і обладнання, цінні папери, гроші надані в позику і т.д.). Всі форми капіталу і капітальних активів достатньо різноманітні і часто їх неможливо сумувати в натурально-речовій формі. Однак ринок вимагає їх єдиної oцінки і співставимості, без чого неможливо прийняти обгрунтованих інвестиційних рішень, здійснити підрахунок можливих доходів.
Спільним знаменником, до якого зводять вартість капіталу у формі будь-якого активу, є їх грошова оцінка.
Процент, як дохід на капітальні активи, буде тим вищим, чим вищою є продуктивність реальних економічних благ, які можна отримати від використання капітальних активів як факторів виробництва.
Для складних виробничих процесів, які реалізуються в даний поточний момент, чи для реалізації їх в майбутньому, необхідно накопичувати грошові кошти, які по мірі перетворення їх в реальний капітал будуть приносити доходи. Саме заради отримання високих доходів в майбутньому і здійснюється накопичення капіталу та його інвестування. Ефективним інвестиційним проектом може вважатися такий проект, річний дохід від якого буде не меншим за ринкову норму проценту по будь-якому іншому капітальному активу, включаючи банківську процентну ставку.
Вирахування доходу, чи визначення розрахункової величини чистої продуктивності капіталу, називається дисконтуванням. Банківська процентна ставка відіграє в таких розрахунках вирішальну роль. На її основі здійснюється розрахунок доходу у формі процентів, які можуть бути отримані від майбутніх інвестиційних проектів.
Суть дисконтування наглядно можна продемонстру-вати наступним прикладом. Уявімо собі, що підприємець має в даний момент часу 100 гривень. Інвестуючи цю суму в який-небудь підприємницький проект, чи помістивши її на депозитний рахунок в банк, підприємець може отримати відповідний дохід, величина якого визначається обліковою ставкою R. Таким чином, вкладені 100 гривень принесуть підприємцю через рік дохід, який дорівнюватиме (1+R).100 гривень, через два роки дохід становитиме (1+R)2.100 гривень і т.д.
Таким чином, поточна дисконтована вартість PDV активу А за період часу t визначається за формулою:
, (9.1)
Промислові і інші інвестиції набувають економічного сенсу тільки в тому випадку, якщо річний дохід від них вищий, ніж процент за банківськими депозитними вкладами, а тим більше за всіма іншими активами, інвестування яких пов'язане з ризиком. Ціни на інвестиційні товари, такі як обладнання, сировина, матеріали і т.п. встановлюються в залежності від майбутніх доходів від їх виробничого використання, підрахованих за допомогою дисконтування.
Інвестиційні рішення обгрунтовуються виходячи з таких параметрів поточного моменту, як ціна інвестиційних товарів, норма проценту, рівень річного доходу від використання цих товарів, ціни їх можливої реалізації за залишковою вартістю по завершенні інвестиційного проекту тощо.
5 Ціноутворення на фактори виробництва. Закон взаємного заміщення факторів виробництва
Розрахунок виробничої функції фірми - це пошук оптимуму, вибір серед багатьох варіантів поєднань факторів виробництва таких, які забезпечують максимально можливий обсяг випуску продукції. В умовах зростання цін і грошових витрат фірми, тобто затрат на придбання факторів виробництва, розрахунок виробничої функції зосереджується на пошуку такого варіанту, який би забезпечив максимізацію прибутку при найменших затратах. Умовою рівноваги фірми, як відомо, виступає рівність граничних затрат і граничного доходу (MC=MR).
Розрахунок виробничої функції фірми, яка намагається досягти вказаної рівноваги, зосереджується на пошуку варіанту, який забезпечить необхідний обсяг випуску продукції зa мінімальними затратами. Мінімальні затрати визначаються на стадії розрахунків виробничої функції методом заміщення, тобто витіснення дорогих факторів виробництва альтернативними, більш дешевими. Заміщення здійснюється за допомогою економічного аналізу взаємозамінних і взаємодоповнюваних факторів виробництва і їх ринкових цін. Прийнятним буде такий варіант, в якому комбінація факторів виробництва і заданий обсяг випуску продукції відповідають критерію мінімуму затрат на виробництво.
Методика такого пошуку базується не тільки на співставленні ринкових цін факторів виробництва, але і цін граничного продукту, який отримується від використання кожного даного фактора виробництва. Критерій ефективності досягається за умови рівності ціни кожного використовуваного фактора виробництва і ціни граничного продукту, виробленого за його допомогою.
Кожна фірма намагається мінімізувати свої затрати діючи за правилом: на кожну одиницю додаткових грошових затрат на використовувані ресурси і фактори виробництва - однаковий граничний продукт.
Правило найменших затрат можна записати в наступній формі:
, (9.2)
де MРа , MPb - граничний продукт факторів A і B;
Pa ,