Горизонти планування

Можливості планування діяльності підприємств обмежені з наступних об’єктивних і суб’єктивних причин:

- особливостей сучасного українського ринку;

- необхідності у певних витратах на організацію планування;

- різних масштабів та видів діяльності підприємств;

- поєднання планування з іншими способами прийняття управлінських рішень, при якому не прослідковується ефект саме планування як важливої функції управління;

- значного рівня невизначеності ринкового середовища.

Кожна підприємницька структура у своїй діяльності неминуче попадає в смугу невизначеності. Невизначеність – ознака ринкового господарювання, різноманітність розбіжностей інтересів і дій суб’єктів ринку. Планування виступає як інструмент подолання невизначеності. Там, де є розвинуте планування, невизначеність є меншою в часі. Однак, навіть найпотужнішому підприємству не вдається повністю уникнути невизначеності, а отже – повноцінно на 100% спланувати свою діяльність.

Кожне підприємство в своїй діяльності прагне визначити і впорядкувати вплив зовнішніх факторів на свою діяльність і, як правило, такі зусилля приносять певний успіх, зменшують невизначеність. Усунення або послаблення впливу ринкових факторів ( в основному це вплив конкурентів, зміни ринкової кон’юнктури тощо) досягається декількома способами, найбільш дієвими з яких є:

- вертикальна інтеграція учасників виробництва певного виду продукції (робіт, послуг);

- контроль над попитом;

- контрактні відносини між товаровиробником і його контрагентами;

- створення підприємницької мережі.

Вертикальна інтеграція передбачає приєднання, поглинання або об’єднання плануючою організацією підприємств-контрагентів (постачальників, замовників, реалізаторів тощо). Як правило, об’єднуються підприємства (організації), які входять до складу єдиного виробничого процесу виготовлення кінцевого продукту певного виду. Це сприяє об’єднанню всіх учасників виготовлення продукції єдиною метою, перетворює зовнішні відносини у внутрішні, що створює гарантію постійних і стабільних поставок сировини, матеріалів; рівномірне забезпечення роботою тощо.

Вертикальна інтеграція мала місце в практиці господарювання підприємств у період тотального регулювання і мала своєю метою посилення централізованого управління економікою, створення більш взаємоузгодженої господарської структури.

Вертикальна інтеграція ринкового типу підпорядкована інтересам окремого підприємства шляхом звуження сфери дії законів ринкового господарювання, що приводить до зменшення витрат на укладання договорів, усунення господарського ризику.

Однак можливості вертикальної господарської інтеграції щодо усунення або зменшення невизначеності в сучасних умовах є обмеженими з таких причин: по-перше, вона, як правило, орієнтується на значні розміри підприємств; по-друге, зводить нанівець позитивні наслідки конкуренції, прагнення підприємств зменшувати витрати, підвищувати конкурентоспроможність продукції. Більшість підприємств відмовляється від вертикальної інтеграції, використовуючи в практиці господарювання ефективні ринкові угоди 24. С. 16.

Контроль над попитом означає, що підприємство в стані контролювати обсяг реалізованої продукції шляхом різноманітного впливу на попит. Один з варіантів впливу – встановлення монополії на ринку. Підприємство, яке є найбільшим постачальником товару на ринку, самостійно регулює обсяг попиту і моделює реакцію покупців на свою продукцію.

Однак монопольний вплив на попит є нестійким і нетривалим. Зростаюча конкуренція, з однієї сторони, і антимонопольна діяльність держави, - з іншої, протистоять монопольному контролю над попитом. Ефективним і дієвим засобом впливу на попит є маркетингова діяльність підприємства, тобто не тиск на попит, а пристосування виробника до споживчих потреб населення.

Контрактні відносини є надійнішим способом усунення невизначеності і кращим засобом використання можливостей планування діяльності підприємства у порівнянні з вище вказаними способами. Зміст контрактних відносин полягає в тому, що потенційний виробник продукції спочатку веде пошук покупця і лише після цього її виготовляє. Угода між потенційним виробником і покупцем оформляється у вигляді контракту, в якому вказуються ціни, обсяги поставки на досить тривалий період часу.

Перевагами контрактних відносин є:

істотно знижується ризик виробити продукцію і не реалізувати її;

створюються передумови для забезпечення ефективної технічної підготовки виробництва;

створюються можливості врахування індивідуальних особливостей продукції замовника;

відбувається переорієнтація масового виробника на випуск за індивідуальними замовленнями;

виникає необхідність впровадження гнучкого модульного устаткування, комп’ютерних систем;

підвищується відповідальність сторін за виконання умов контракту;

забезпечується фінансова стабільність підприємства, можливість передбачення небажаних тенденцій в його діяльності;

порушення умов контракту гарантує повернення збитків у судовому порядку.

Однак контрактні відносини не усувають ризику, пов’язаного з порушенням договірних зобов’язань однією із сторін. Причини порушень – вплив факторів зовнішнього середовища (фінансових, природних, політичних тощо).

Підприємницькі мережі сприяють зменшенню невизначеності зовнішнього середовища. Підприємницькі мережі об’єднують підприємства, які економічно зацікавлені одне в одному, на основі довір’я співпрацюють, зберігаючи при цьому економічну та юридичну самостійність.

Основою для утворення підприємницьких мереж є єдина технологічна і комерційна схема, яка об’єднує підприємства. Підприємницькі мережі зберігають переваги вертикальної інтеграції, використовуючи гнучку, добре адаптовану до умов ринку структуру. До конкретних переваг цієї форми зменшення невизначеності відносяться:

швидке розповсюдження і створення нової і необхідної для підприємства інформації;

прискорення впровадження інновацій;

розподіл ризику між учасниками мережі.

В основі підприємницьких мереж лежить взаємна довіра підприємців, їх готовність до відкритих дій, обміну інформацією.

В умовах нестійкого ринку, при бажанні використовувати тимчасові свої переваги, завдаючи збитки іншим, розвиток підприємницьких мереж є нереальним.

Отже, кожний з перелічених факторів у певній мірі знижує вплив невизначеності на діяльність підприємства і розширює горизонти застосування планування.

Горизонти планування визначаються також величиною витрат на його організацію та здійснення. Одним з недоліків планової діяльності є необхідність додаткових витрат на проведення досліджень, організацію підрозділу з планування, залучені додаткового персоналу, значне витрачання часу.

Мінімальним результатом планування є уникнення грубих помилок в економічній діяльності підприємства, тобто набуття досвіду передбачення небажаних явищ і тенденцій, їх недопущення. Отже, додаткові кошти повинні витрачатися лише в тому випадку, якщо вони створять додатковий позитивний ефект.

Мінімальними витратами на планування, на думку практиків, слід вважати такі, які забезпечують виживання підприємства, а інші додаткові витрати повинні забезпечувати його розвиток. При визначенні оптимальних витрат на планування виникає проблема, яка полягає в тому, що з допомогою кількісних методів важко визначити доход, отриманий саме від планування діяльності підприємства. Ефект від планової діяльності досвідчені управлінці визначають, використовуючи якісні та суб’єктивні методи оцінки.

Можливості планування в значній мірі залежать від масштабів діяльності підприємства. Переваги в здійсненні планування належать великим підприємствам, оскільки вони розпоряджаються необхідним потенціалом для передбачення свого майбутнього. Перш за все, вони мають висококваліфіковані кадри і можливості залучення необхідних спеціалістів із сторони. По-друге, вони, як правило, займаються серйозними науковими і проектними розробками. Крім того, вони мають більші фінансові можливості.

Як свідчить практика, малим підприємствам складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо стратегічне планування. Однак і вони можуть широко використовувати оперативне планування, застосовувати готові моделі стратегії, пристосувати їх до потреб власного виробництва.

Незважаючи на труднощі, здійснення планування на невеликих підприємствах є необхідним. Зовнішнє середовище менше підлягає контролю з боку таких підприємств, є більш агресивним і невизначеним, а отже непередбачуваним.

Слід зазначити, що невеликі підприємства мають і переваги в організації планування. Головна з них – простота виробничої та управлінської структури і, відповідно, її оглядність та передбачуваність.

Планування, як одна із форм прийняття управлінських рішень, може бути формальним - організованим свідомо з допомогою спеціальних методів та інтуїтивним – на основі досвіду керівництва, сукупності індивідуальних якостей, творчих здібностей управлінського персоналу (менеджера).

Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках є більш ефективним. Методи формального планування узагальнюють типові, регулярні ринкові явища і ситуації, а ефективна ринкова система господарювання базується на поєднанні унікальних обставин і ситуацій. Тому горизонти планування залежать від рівня розвитку методів планування, їх відповідності реаліям господарювання24. С. 17-19.