Реферат

Необхідність і суть макроекономічного регулювання. Предмет та завдання курсу.

План

1. Предмет дисципліни «Державне регулювання економіки»

2. Теорії макроекономічного регулювання.

3. Основні типи економічних систем та механізми їх регулювання.

4. Державне регулювання економіки: необхідність, суть, функції, цілі.

5. Економічна політика держави та її види.

6. Особливості управління економікою перехідного типу.

1. Предмет дисципліни «Державне регулювання економіки»

Регулювання (лат. – упорядковувати) означає вносити порядок у певну діяльність; налагоджувати правильну взаємодію частин системи.

Державне регулювання економіки – це вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Об’єктами ДРЕ є всі соціально-економічні процеси, що відбуваються у економіці в цілому, а також на окремих її рівнях, в ланках, тобто це – і макро-, і мікро-, і мезоекономіка.

Суб’єкти ДРЕ – це суб’єкти виконання та суб’єкти впливу.

Суб’єктами виконання – держава та її інституційні органи (законодавчі, виконавчі, судові органи різних рівнів).

Суб’єкти впливу – громадські та політичні об’єднання, засоби масової інформації.

2. Теорії макроекономічного регулювання.

В основі регулювання національної економіки лежать різні економічні теорії покликані до життя практикою господарювання. Можна виділити кілька етапів розвитку теорії регулювання економіки:

Меркантилізм – це перша економічна школа (XV-XVII ст.), яка розглядала золото і срібло – як джерела багатства і розробляла рекомендації своїм правителям стосовно розвитку міжнародної торгівлі.

Фізіократи – економічна школа (засновником є Ф. Кене, XVIII ст.) – представники якої вважали, що джерелом багатства є праця у сільському господарстві, тому рекомендували урядам своїх країн розвивати саме цю галузь.

Марксизм – економічна школа, заснована на вченні К. Маркса, яка обґрунтовує необхідність знищення приватної власності та конкуренції, заміни стихійного розвитку свідомим, цілеспрямованим впливом держави на соціально-економічні процеси за допомогою плану на основі суспільної (загальнонародної) власності.

Кейнсіанство – напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Обґрунтовує об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання економіки.

Теорія неокласичного, неоліберального, неоконсервативного напряму (теорія раціональних очікувань). Її представники визнають необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і віддають перевагу непрямим (опосередкованим) методам державного впливу.

Монетаризм – економічна школа, яка пропагує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме – регулюванню грошового обігу.

Теорія «економіки пропозиції» - неоліберальна економічна теорія, яка, на відміну від кейнсіанства, пропагує необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення прибуткових податків, стимулювання інноваційного підприємництва, скорочення соціальних витрат.

3. Основні типи економічних систем та механізми їх регулювання.

Економічна система це особливим чином упорядкована, скоординована система зв’язку між суб’єктами національної економіки.

Виділяють такі основні тип економічних систем:

· традиційна (натуральне господарство);

· ринкова;

· адміністративно-командна (АКС);

· змішана;

· перехідна.

Кожен з них має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС – планово-державний (адміністративно-командна система управління), ринкової змішаного типу – змішана система регулювання.

Ринковий механізм – спосіб організації та функціонування відносин між суб’єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції.

Планово-державний механізм – це жорстко централізоване, тотально державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану.

Змішане управління національною економікою –система управління. Яка базується на плюралізмі (різноманітності) форма власності та органічно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів.

Моделі державного регулювання економіки

Американська – лібералізована система управління національною економікою, у якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метод створення «правил гри» і сприятливих умов для розвитку бізнесу.

Японська – централізоване регулювання соціально-еокномічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів ДРЕ. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним.

Шведська – управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності.

Німецька – система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів, насамперед конкуренції, і створення на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян.

4. Державне регулювання економіки: необхідність, суть, функції, цілі.

ДРЕ – це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Основні функції ДРЕ:

1. цільова – полягає у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямків розвитку економіки.

2. стимулююча – передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб’єктів і стимулювати їхні економічні процеси.

3. нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб’єктів економіки, визначає правовий простір.

4. коригуючи – зводить до коригування (виправлення) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних проявів аномальних явищ і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

5. соціальна – передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища.

6. безпосереднє управління неринковим сектором економіки – це регулювання державного сектора економіки, створення суспільних товарів і благ.

7. контролююча – означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічного, екологічного та соціального стандартів.

5. Економічна політика держави та її види.

Економічна політика держави – це система соціально-економічних ідей та цілей розвитку країни, основні завдання, засоби їх досягнення, а також діяльність органів державної влади і управління щодо їх реалізації.

Основні види економічної політики: антициклічна політика, структурна політика, державна інвестиційна політика, науково-технічна та інноваційна політика держави, фіскальна політика, монетарна політика , цінова політика, зовнішньоекономічна політика, соціальна політика, конкурентна політика, регіональна політика, екологічна політика

6. Особливості управління економікою перехідного типу.

В Україні, яка перебуває на етапі соціально-ринкової трансформації, формується система управління економікою.

Мета реформування економіки України – створення соціально-орієнтованої ринкової економіки яка б на основі розвитку національного конкурентноздатного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення, добробут нації в цілому.

Моделі реформування економіки

Американська (так зване стихійне входження в ринок) – передбачає поступовий характер реформ, пасивну роль держави у цьому процесі, яка зводиться в основному до законодавчої діяльності й використання традиційних економічних важелів регулювання.

Японська – передбачає активну роль держави у трансформаційному процесі: державне сприяння входженню в ринок та жорсткий контроль з боку держави на основі використання комплексу прямих, непрямих, економічних, правових, специфічних і нетрадиційних методів регулювання.