Дослідження показують, що великі і складні організаційні системи мають тенденцію до подальшого росту і розширення. Вони одержують певний запас міцності, що виходить за межі забезпечення тільки виживаності. Багато підсистем у рамках системи мають можливість одержувати енергії більше, ніж потрібно для виробництва своєї продукції. Вважається, що стабільне становище властиве простим системам, але на більш складному рівні воно стає одним з факторів збереження системи через ріст і розширення.

У міру росту організації вищі її керівники змушені дедалі більше передавати свої обов'язки щодо розробки рішень ниж-чим ланкам. Однак оскільки керівники вищого рівня від-повідають за всі рішення, їхня роль в організації змінюється:

від розробки рішень керівники вищого рівня переходять до управління процесами розробки рішення. Як наслідок — збільшення розмірів організацій приводить до необхідності поділу праці у сфері управління. Одна група — керівники вищого рівня — мають первинні повноваження і несуть відпо-відальність за визначення характеру системи управління організацією, тобто процесу, за допомогою якого повинні вирішуватися проблеми організації. Інша група керівників підкоряється керівництву вищого рівня. Люди, які входять до неї, є компонентами системи управління, а їхній головний обов'язок полягає у розробці рішень.

Відкриті системи домагаються примирення двох, часто конфліктуючих, курсів дій. Дії на підтримку збалансованості системи забезпечують погодженість і взаємодію з зовнішнім оточенням, що, у свою чергу, запобігає дуже швидким змінам, які можуть розбалансувати систему. Навпаки, дії по при-стосовності системи до різних змін дозволяють адаптуватися до динаміки внутрішнього і зовнішнього попиту. Один курс дій, наприклад, орієнтований на стабільність і збереження до-сягнутого становища шляхом придбання, підтримки, перевірки і ремонту устаткування, набору і навчання працівників, використання правил і процедур. Інший курс зосереджується на змінах за допомогою планування, вивчення ринку, розвитку виробництва нової продукції тощо. І те, і інше потрібне для виживання організації. Стабільні і добре оснащені організації, але не пристосовані до зміни умов, довго існувати не зможуть. З іншого боку, ті, що пристосовуються, але нестабільні організації будуть неефективними, і також малоймовірно, що вони зможуть довго існувати.

Організаційна система може досягти своїх цілей з різними вкладеннями і трансформаційними процесами. Ось чому потрібно розглядати різноманітні форми і способи вирішення проблем, а не шукати якийсь один "оптимальний" вихід, що приводить до швидких результатів.

Керівники підприємств повинні володіти високою адапта-ційною мобільністю, управляти за слабкими сигналами з попередженням подій і добиватися зростаючої ефективності в процесі соціального розвитку свого колективу. Його головне завдання — створити команду однодумців, об'єднаних спільними цілями. Для такої команди характерний ефект групової емерджентності, коли зусилля окремих членів колективу не просто складаються, а перемножуються за рахунок "компенсації нездібностей". Цей ефект був уперше вивчений у Хоторнських експериментах Елтоном Мейо. Суть його в тому, що в госпо-дарських і управлінських ситуаціях, які постійно змінюються, всупереч порядку, встановленому формальним процесом розподілу праці, проходить перерозподіл функцій, посадових обов'язків і повноважень. Кожен добровільно бере на себе ті види робіт, які він здатен виконувати краще за інших.

Власне кажучи, групова емерджентність — явище досить звичайне для військових дій і спортивних досягнень. Досить часто доводилося переконуватися в цьому, коли добре зіграна команда, яка діє за принципом "один за всіх, всі за одного", обігравала збірну "зірок" світового футболу.

Для організації характерний циклічний характер функціону-вання. Вихідна продукція системи забезпечує кошти для нового інвестування, що дає можливість повторювати цикл. Доходи, які отримані замовниками промислових організацій, повинні бути досить адекватними для оплати кредитів, праці робітників і погашення позик, якщо циклічність стійка і забезпечує життє-здатність організації.

Варто підкреслити і те, що організаційні системи схильні до скорочення чи розпадання на частини. Якщо закрита система не одержує енергію і нові вкладення зі свого зов-нішнього оточення, вона може згодом скорочуватися. На відміну від неї, відкрита система характеризується негативною ентропією, тобто вона може реконструювати сама себе, підтримати свою структуру, уникнути ліквідації і навіть вирости, тому що має можливість одержувати енергію ззовні в більшій мірі, ніж віддає назовні.

Приплив енергії для запобігання ентропії підтримує деяка сталість обміну енергією, внаслідок чого досягається відносно стабільне становище. Навіть незважаючи на те, що існує постійний приплив нових вкладень у систему і постійний відплив, забезпечується певна збалансованість системи. Коли відкрита система активно переробляє вкладення на вихідну продукцію, вона виявляється здатною підтримувати себе протягом певного часу.

Дослідження показують, що великі і складні організаційні системи мають тенденцію до подальшого росту й розширення. Вони одержують певний запас міцності, що виходить за межі забезпечення тільки виживання. Багато підсистем у рамках системи мають можливість одержувати енергії більше, ніж потрібно для виробництва своєї продукції. Вважається, що стабільне становище застосовується до простих систем, але на більш складному рівні воно стає одним з факторів збереження системи через ріст і розширення.

Багато кількісних характеристик, які пов'язані з вхідними і вихідними змінними, вважаються постійними в заданий період часу чи стосовно характеру функціонування системи. Для кожної конкретної сукупності цих характеристик система перебуває в деякому визначеному стані.

Такі характеристики, що визначають стан системи, називають параметрами.

Кожен елемент і компонент визначається власними па-раметрами, що в сукупності визначають успішне функціонування системи. Успішною можна вважати систему, яка при сформо-ваних факторах зовнішнього середовища забезпечує досягнення визначених цілей. Очевидно, що, крім приватних параметрів, які впливають на досягнення системою власних цілей, існують узагальнюючі (загальні) параметри, що визначають успішну діяльність системи.

Виживання. Деякі організації планують свій розпуск після досягнення ними ряду заздалегідь намічених цілей. Прикладом такої організації може бути будь-яка урядова комісія, яка створюється для виконання конкретної мети.

Але в основному виживання, можливість існувати якомога довше є найпершим завданням більшості організацій. Це може тривати нескінченно довго, тому що організації мають потенціал існувати нескінченно. Наприклад, римська католицька церква діє майже 2000 років.

Однак для того, щоб залишатися сильними і щоб вижити, більшості організацій доводиться періодично змінювати свої цілі, вибираючи їх відповідно до змін і потреб зовнішнього середовища.

Результативність і ефективність. Щоб бути успішною протягом довгого часу, щоб вижити і досягти своїх цілей, організація повинна бути як ефективною, так і результативною. За словами класика сучасного менеджменту Пітера Друкера, результативність є наслідком того, що "робляться потрібні, правильні речі". Ефективність є наслідком того, що "правильно створюються ці самі речі". І перше, і друге однаково важливо.

Продуктивність. Результативність у тому розумінні, що "робляться правильні речі, є чимось невловимим, що важко визначити, особливо якщо організація внутрішньо неефективна. Але ефективність, звичайно, можна виміряти і виразити кількісно, тому що можна визначити грошову оцінку її входів і виходів, тобто ресурсів, які споживаються, і продуктів, що випускаються. Відносна ефективність організації називається продуктивністю.

Продуктивність виражається в кількісних показниках. Це відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць

на вході.

Чим більш ефективна організація, тим вища її продуктив-ність.

Наприклад, відділ маркетингу, що збільшує обсяг реалізації товару і підвищує прибуток, не витрачаючи при цьому додаткових коштів, підвищує тим самим свою продуктивність або бригада, яка збільшує випуск продукції за годину роботи і при цьому робить це без дефектів.

Досягнення цих показників організацією є результатом складної управлінської і виробничої діяльності людей.