Інтерв'ю можна використовувати тільки при оцінці якогось дуже обмеженого явища і до вивчення процесів управління його застосувати практично неможливо.

Хронометраж і фотографія робочого дня дають досить точні результати в застосуванні до вивчення витрат робочого часу керівників, але їхній недолік полягає в основному в тому, що вони оцінюють лише чисто кількісні аспекти управлінської діяльності і фактично не дають її якісного аналізу.

У зв'язку з цим для дослідження процесів управління найбільш ефективний поведінковий метод, який поєднує у собі елементи фотографії і хронометражу, але значно розширює число кількісних факторів, що враховуються, і дозволяє досить докладно фіксувати якісні фактори.

Сутність поведінкового методу і його основне достоїнство полягає у тому, що він дозволяє фіксувати плин процесів шляхом багаторазового спостереження за діяльністю управлінського персоналу в реальній виробничій обстановці. Тобто ми одержу-ємо детальний сценарій у часі поведінки управлінських ланок і окремих посадових осіб з урахуванням всебічного впливу на цю поведінку різних позитивних і негативних факторів.

Оскільки процеси управління є інформаційним відобра-женням процесів виробництва, то за основну постійну при поведінковому методі дослідження величину повинен бути прийнятий інформаційний зв'язок, під яким розуміється будь-яка діяльність посадової особи при виконанні функцій управ-ління, при якій він вступає в контакт з іншими посадовими особами чи документами, механізованими й автоматизованими джерелами інформації з метою одержання чи видачі значимої інформації. Інформація вважається значимою, якщо вона: а) призначена для ухвалення рішення; б) несе в собі відомості про прийняте рішення.

При поведінковому методі дослідження фіксується цілий ряд показників, шо характеризують діяльність окремих керівників, а через їхнє посередництво і діяльність окремих ланок управління і системи управління в цілому. Поведінковий метод дозволяє легко диференціювати управлінський процес на окремі складові, що дуже важливо для аналізу й оцінки якості управління.

Звичайно, поведінковий метод трудомісткий і вимагає, щоб провідні спеціалісти дослідження знали виробничі взаємо-зв'язки, мали певні навички проведення досліджень і мали відповідну кваліфікацію.

Виконання цих вимог компенсується високою вірогідністю і об'єктивністю отриманих результатів, тому шо поведінковий метод робить практично неможливим навмисне перекручування інформації про процеси управління з боку об'єкта дослідження з огляду на інертність сформованих методів управління.

6.2. Принципи організації управління

Вихідним моментом менеджменту є система принципів управління, інваріантних стосовно об'єктів і суб'єктів управ-ління.

Перші спроби сформулювати принципи управління від-бувалися ще в доісторичні часи. Так, принципи управління домашнім господарством і сільськогосподарським маєтком розглядав у своїх роботах Ксенофонт — давньогрецький пись-менник та історик (близько 430 — 355 або 354 рр. до н. є.).

В енциклопедичній літературі дається широке тлумачення поняття "принцип". Це основне вихідне положення будь-якої теорії або вчення, внутрішнє переконання, що визначає норму поведінки, основа побудови або діяльності якоїсь системи. У менеджменті під принципом слід розуміти основні керівні ідеї, правила та орієнтири діяльності управлінського персоналу, у рамках яких реалізуються цілі організації. Принципи повинні не тільки відповідати цілям менеджменту, а й враховувати сучасні вимоги до підприємницької діяльності і прогресивні тенденції можливих змін, мати достатню легітимність.

Загальноприйнятим є те, шо принципи раціонального менеджменту були сформульовані в 1912 р. у книзі аме-риканського менеджера Г. Емерсона "Дванадцять принципів продукти вності".

1. Точно поставлені ідеали або цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розклади.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій.

11. Письмові стандартні інструкції. 12. Винагорода за продуктивність.

Змістові принципи висвітлені в роботах Ф. Тейлора, А. Файоля, М. Вебера та ін.

Розвиток науки і узагальнення практики підприємницької діяльності дали змогу сформулювати сучасні принципи ме-неджменту. Серед них розрізняють загальні та спеціальні.

До загальних принципів слід насамперед віднести принцип поєднання демократизму і доцільного економічного централізму. Згідно з цим принципом, усі зайняті у підприємництві пра-цівники вільно вибирають, де і в межах яких форм власності та господарювання докласти своїх зусиль. Питання господарської діяльності підприємств, кооперативів, об'єднань самостійно вирішуються їхніми трудовими колективами з урахуванням економічної політики держави, запитів ринку та можливостей максимального задоволення потреб працюючих. Апарат управ-ління здійснює виключно функції координації та регулювання трудової діяльності колективів, забезпечує доцільне вико-ристання виробничого потенціалу економічних фондів, які створюються. Для здійснення оборонної програми, соціального й екологічного захисту населення створюються відповідні централізовані фонди. Держава централізовано визначає політику ціноутворення, оподаткування, розробляє валютну, банківську, митну системи тощо.

Форми демократизації управління постійно розвиваються і вдосконалюються, що зумовлюється зростанням продуктивних сил економіки, удосконаленням його технологічної оснащеності і підвищенням культурно-технічного рівня. Генеральним напрямом розвитку економіки країни є демократизація всіх сторін суспільного життя, підвищення ролі місцевих органів розвитку самоуправління, забезпечення господарської са-мостійності трудових колективів і кожного товаровиробника.

Важливим принципом є досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності. Цей принцип передбачає результативність, успіх у досягненні мети, а також економічність або мінімальні витрати для одержання відповідного результату за умов виправданого ризику.

Основу ефективності виробництва становлять прискорення процесу структурних змін і науково-технічного прогресу в усіх ланках економіки країни, всебічна інтенсифікація і раціона-лізація усіх видів діяльності, впровадження ефективних форм господарювання і управління, боротьба за бережливість, зменшення витрат сировини, найбільш повне використання техніки. Слід уміло використовувати стимули і чинники рин-кового механізму (податкову систему, ціни, кредит, процентні ставки), а також прогресивні форми організації праці і ви-робництва.

Підвищення ефективності виробництва вимагає також широкого застосування економіко-математичних методів і сучасної комп'ютерної техніки для прийняття оптимальних рішень і розв'язання важливих питань розвитку трудових колективів, повної узгодженості локальних критеріїв ефек-тивності із загальним глобальним критерієм