Високих економічних показників можна досягти за умови реалізації принципу стимулювання. Історичний досвід показав, що саме люди є носіями певних інтересів, прагнень як матеріального, так і духовного характеру. Люди діють, працюють, беруть участь у суспільно-політичному та духовному житті суспільства, керуючись певними потребами. Без урахування цих потреб

неможливо правильно управляти працівниками, організовувати їх на розв'язання того чи іншого завдання. Життєві потреби та інтереси людей — основне джерело їх соціальної активності, стимул до праці. Організація управління людьми має поєднувати рівень задоволення потреб кожної людини з її трудовою активністю, кількістю і якістю затраченої нею праці, розміром її внеску у суспільно корисну справу.

Підвищенню матеріальної зацікавленості працівників сприяють впровадження гнучкої системи оплати праці, за-снованої на участі працівників у прибутках підприємства чи в розподілі доходів, розширення системи преміальних виплат залежно від результатів роботи конкретного підрозділу, введення компенсаційних виплат при виході у відставку, викуп пра-цівниками акцій підприємства тощо.

Сучасні системи матеріальної зацікавленості повинні розвиватися у напрямку посилення залежності результатів оплати праці управлінських працівників від рівня кваліфікації, віддачі і обсягу обов'язків, передбачати відповідальність за неякісну працю та безгосподарність.

Поряд з матеріальними, слід застосовувати різні форми морального стимулювання, забезпечуючи соціальну рівність і диференціацію в оплаті праці, правильне поєднання суспільних, групових та особистих інтересів, реалізацію інтересів і пріоритету кожного працівника. У трудових колективах доцільно вра-ховувати психологічний вплив установленого порядку розподілу прибутків на подальше підвищення продуктивності праці, згуртованість колективу, бажання підвищувати свій професійний рівень тощо.

Ефективність менеджменту залежить також від втілення у життя принципу єдиноначальності в поєднанні з колегіальністю. Необхідність єдиноначальності зумовлена, зокрема, потребами великого машинного виробництва, яке передбачає найсуворішу єдність усіх працівників. Єдиноначальність означає підпо-рядкованість у трудовому процесі усіх працівників одній особі — керівникові, який має необхідні права щодо управління дорученою йому ланкою і несе повну відповідальність за її роботу.

Єдилоначальність дає змогу усувати знеособлення і без-відповідальність. Кожен працівник відповідає за свою ділянку роботи і підпорядкований певному керівникові, розпорядження останнього є для нього обов'язковими. Принцип єдності розпорядництва вимагає, шоб виконавець отримував роз-порядження тільки від одного начальника.

Управління діяльністю підприємств, асоціацій, акціонерних товариств і об'єднань завжди має колективний характер. У розробці та здійсненні соціально-виробничих програм, крім керівників, беруть участь спеціалісти і рядові працівники. Тому єдиноначальність в управлінні трудовими колективами повинна вміло поєднуватися з колегіальністю, додержанням повноважень загальних зборів (конференцій) трудових колективів, рад (правлінь), широким залученням спеціалістів до розв'язання важливих господарських рішень.

За будь-яких умов діяльність у сфері менеджменту повинна здійснюватися згідно з вимогами принципу науковості. Він передбачає повне використання найновіших концепцій розвитку науки і техніки, прогресивного досвіду організації менеджменту в кращих підприємствах і організаціях. Вимоги цього принципу реалізуються за умови, шо на розвиток науки і мистецтва менеджменту спрямовуються достатні зусилля, готуються професійні кадри для різних рівнів менеджменту, постійно вдосконалюється механізм господарювання, впроваджується найновіша організаційна та обчислювальна техніка.

Суворе додержання принципу науковості дає змогу уникати виявів волюнтаризму і суб'єктивізму при прийнятті відповідальних рішень. Менеджмент має грунтуватися на глибокому пізнанні об'єктивних економічних законів, закономірностей управління, урахуванні тенденцій розвитку економічних та соціальних процесів, умілому використанні наукових принципів менеджменту, до-держанні вимог раціонального природокористування.

Успішне подолання економічної кризи і розвиток економіки України вирішальною мірою залежить від кадрів. Розробка і здійснення певної кадрової політики повинна здійснюватися відповідно до принципу правильної підготовки і розстановки кадрів, щоб забезпечувалася стабільність кадрів, професіоналізація управління і реалізувалися вимоги сократівського правила: "Кожна людина на певному місці і кожне місце для певної людини". Це вимагає чималих організаційних зусиль і чималих інвестицій на здійснення селекційної роботи з кадрами, їх підготовку, перепідготовку і правильне використання.

В економічній літературі перераховуються й інші принципи: гуманності менеджменту, його інтегрованості, відповідності способів, засобів і впливів закономірностям, які притаманні керованим об'єктам, тощо.

До числа принципів деякі автори відносять принцип по-єднання галузевого і територіального управління, ком-плексності і системності, провідної ланки і зосередження сил, принцип зворотного зв'язку, принцип необхідної різно-манітності та ін.

При побудові систем управління і здійсненні управлінських процесів у практиці менеджменту використовують цілу систему спеціальних принципів. В економічній літературі широко рекла-муються принципи таких компаній, як ІВМ, "Дженерал моторе". Найсуттєвішим з них є принцип забезпечення прибутковості бізнесу у поєднанні з максимальним добробутом працівників фірми. Крім того, перераховуються ще й такі принципи:

1. Розробка чітких цілей (стратегічних, тактичних, опе-ративних), обґрунтування стратегії підприємства, надання свободи пошуку в її межах, повне врахування реальностей ринкових ситуацій.

2. Опора на об'єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності, моральність і екологічність діяльності. .

3. Розширення і поглиблення зв'язку організації із зовнішнім середовищем.

4. Високі стандарти діяльності, відповідальності перед суспільством, постійний пошук альтернативних варіантів діяльності, розв'язання нових проблем новими методами.

5. Орієнтація на перспективу розвитку, нововведень, новаторства та ентузіазму персоналу.

6. Децентралізація управління, делегування повноважень, впровадження підприємницького стилю роботи, створення мікроцентрів, які працюють на ринкових або близьких до них умовах.

7. Розробка простих, реалістичних і чітких критеріїв оцінки власної діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу.

8. Пріоритет споживача (надійне, швидке і зручне обслу-говування), висока якість і доступні ціни.

9. Постійне навчання кадрів, підвищення їх професійних знань, досвіду і вміння робити конкретну справу, активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в масштабах і характері діяльності.

10. Ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і принципами, виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах.

11. Інтеграція особистих інтересів і цілей організації, відповідальність усіх працівників