Ці заходи дадуть змогу заборонити відкриття поточних рахунків резидентів в іноземних банках. Розрахунки здійснюватимуться через кореспондентські рахунки уповноважених комерційних банків. Коло уповноважених банків в міру потреби буде розширюватися з одночасним посиленням вимог щодо проведення валютних операцій та підвищення їх ліквідності.

Захист національної валюти вимагає повну заборону обігу іноземної валюти, котре доцільно зробити до грошової реформи. Нацбанком 25 травня закінчено переєстрацію ліцензій на право здійснення торгівлі та надання послуг за іноземну валюту. Документи на переєстрацію приймаються тільки від субєктів господарської діяльності, які отримували у 1994 році середньомісячну виручку не нижче 70 тис. дол. США.

Захист національної валюти вимагає запровадження ліцензування валютних кредитів від нерезидентів зовнішній борг може зростати тільки у звязку з вирішенням гостро значущих загальнонаціональних завдань.

Здійснюється комплекс заходів для нарощування у 1995 році золотовалютних резервів Нацбанку до 1,5 млрд.дол. США. Ними підтримуватиметься купівельна спроможність та стабільність національної грошової одиниці під час цілком ймовірних коливань попиту та пропозиції нап внутрішньому валютному ринку.

6. Методи регулювання інфляції

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію виключно негативно. Починаючи з 60-х років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Як зазначалося вище, більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що “повзуча” інфляція має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набуває руйнівного характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією набула характеру її регулювання з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

Зміна ставлення до інфляції зумовлена тим, що в умовах глибокого державно-монополістичного втручання в економіку диспропорційність її розвитку стає неминучою, а інфляція внутрішньо властивою. Тому обєктивно мова може йти лише про стримання інфляції на певному рівні, а не про цілковите її переборення.

У розвитку інфляційного процесу має місце “критична точка”, за якою інфляція вступає в якісно іншу стадію, коли подальше зростання грошової маси та грошових доходів окремих економічних субєктів стає недоцільним. Це зумовлюється тим, що темпи знецінення грошей у певний момент починають випереджати темпи збільшення грошової маси і тоді реальна вартість її зменшується, незважаючи на номінальне зростання. Відповідно і реальні доходи економічних субєктів у середньому скорочуються при їх номінальному рості.

Для кожного окремого субєкта “критична точка” інфляції настає не одночасно. Адже інфляційне зростання цін на різні групи товарів істотно відрізняється в часі і темпами, що зумовлює такі ж відмінності в знеціненні доходів різних груп економічних субєктів. Найшвидше інфляція досягає “критичної точки” для субєктів з фінансованими доходами та найвищою питомою вагою витрат на придбання товарів першої необхідності, найпізніше для економічних субєктів, які мають можливість підвищувати свої номінальні доходи швидше, ніж зростають ціни на товари їх попиту. Це насамперед великі монопольні підприємства, які мають можливість активно підвищувати ціни на свою продукцію і протидіяти росту цін на товари, які вони купують, та збільшувати заробітну плату своїм працівникам. Проте і для таких субєктів “критична точка” певного часу настає. Тоді вони стають прихильниками стримування інфляції і вимагають від уряду проведення відповідної політики щодо врегулювання інфляції.

Ідея “контрольованої” інфляції сформувалась як складова частина кейсіанської теорії державного регулювання економіки шляхом втручання в платоспроможний попит. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важелями, в тому числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить, і виробництва товарів без підвищення цін. Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси вони вважали за таких умов:

1) відносно вільна конкуренція на ринку, коли нічим не обмежено діє механізм ціни рівноваги. В таких умовах підприємці під впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів, навіть випереджаючими темпами;

2) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили (неповна зайнятість), які внаслідок збільшення попиту втягуються в сферу виробництва;

3) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його при випуску в обіг додаткової маси грошей. Це призводить у свою чергу до зростання інвестицій і послаблення інфляційного итску надлишку грошей на товарних ринках. Таке переключення додаткової емісії робить інфляцію регульованою й ефективною навіть при повній зайнятості.

Кейсіанська ідея регульваної інфляції широко використовувалася на практиці в 50-60-ті роки в більшості країн ринкової економіки. На її основі виправдовувалося форсування державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, що стало хронічним явищем. Практикувалася політика кредитної експансії, лібералізація доходів і цін тощо.

Економічна думка застерігала практику не стільки від інфляційної загрози, скільки від загрози кризового спаду і депресії, зниження платоспроможного попиту, тобто підтримувала ідеї регульованої інфляції. Особливо відверто інфляційні заходи проводилися за виникнення ознак економічної кризи та в період депресії. У період же “перегрівання” економіки приймались антиінфляційні заходи, розроблялися спеціальні “плани стабілізації”.

Все це відіграло позитивну роль у помякшенні коливань економічного циклу й сприяло успішному розвитку економіки. Було досягнуто довгочасне (50-60-ті роки) стримування інфляції на “повзучому” рівні, що давало підстави говорити про реалізацію на практиці ідеї “контрольованої” інфляції.

Проте вже з початку 70-х років у більшості країн з розвинутою ринковою економікою розпочалося швидке зростання цін, інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Якщо в 1956-1965 рр. середньорічні темпи зростання роздрібних цін становили у США 1,7%, в Англії 3,1, у Франції 5,0, в Італії 3,4,