Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Функціональна характеристика і типи кредитних відносин.

Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий та відображає стосунки між кредиторами і позичальниками. Ці сторони називаються суб’єктами кредитних відносин, а ті матеріальні цінності, чи проекти, цільові програми, відносно яких укладається кредитна угода, є об’єктом кредиту.

Кредитор суб’єкт кредитних відносин, який надає позику іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування. Кредитором може бути юридична чи фізична особа, в розпорядженні якої знаходяться тимчасово вільні кошти.

Позичальник суб’єкт кредитних відноссин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості. Позичальником може бути юридична чи фізична особа, яка відчаває нестачу власного капіталу.

Специфіка кредитних відносин полягає в тому, суб’єкти можуть виступати як у ролі кредитора так і позичальника. Економічна роль і місце позичальника в кредитній операції відрізняється від ролі і місця кредитора. Перш за все позичальник не є власником позичених йому коштів, він реалізовує лише право тимчасового користування ними. Власником позичкового капіталу лишається кредитор. Тут доречним є вислів: “кредит це коли позичаєш чужі гроші на певний час, а віддаєш свої гроші назавжди”.

Для того щоб можливість одержання кредиту стала реальністю необхідні певні економічні передумови. По-перше, оскільки сама природа кредитної операції грунтується на строковому запозиченні чужої власності, то це обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Для цього контрагенти, що вступили в кредитні відносини, повинні володіти власним майном або правом розпоряджатися майном. Позичальник зобов’язаний представити кредитору економічні та юридичні гарантії повернення боргу. Такими гарентіями можуть бути, наприклад, застава майна в якості забезпечення позики, зобов’язання гаранта, поручителя (як правило солідної фірми або банка) чи страхової компанії погасити заборгованість на випадок неплатоспроможності позичальника. Разом з тим кредитні відносини між суб’єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу або коли той, хто хоче скористатися кредитом не має постійного доходу. Тому учасники кредитної операції повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах комерційного розрахунку. Фізичні особи теж можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

По-друге, можливість кредитних відносин реалізується коли збігаються інтереси кредитора і позичальника. Кредитор повинен бути так само зацікавлений у видачі позики, як позичальник в її отриманні. Такий збіг інтересів не досягається автоматично при наявності вільних грошових ресурсів у одного і потреби в грошових коштах іншого контрагента. Вирішальне значення має узгодження конкретних параметрів (умов) позики її цільове призначення та забезпечення, терміну кредитування, величини відсотка, а також наявності альтернативних варіантів розміщення позичкових капіталів.

Для кредитора рушійним мотивом надання позики є одержання позичкового відсотку. Без одержання від позичальника доходу у вигляді відсотка у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. В свою чергу необхідність погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним викликає зацікавленість позичальника у раціональному техніко-економічному обгрунтуванні мети та розміру кредиту, сприяє режиму економії протягом його використання, а також є засобом контролю за окупністю кредитних вкладень. Позичальник зацікавлений, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансових коштів, тим швидше окупиться позика, а значить, і меншу суму відсотків доведеться сплатити за користування позикою. Водночас і сам кредитор заінтересований в ефективному використанні виданої ним позики, оскільки це гарантує її повернення. Коли виникає загроза неповернення позики, то кредитор змушений проводити певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості та подальшого припинення кредитних відносин з позичальником. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра визначається складом суб’єктів та характером їх економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.

1. Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб’єктами господарської діяльності з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто його позичальником.

2. За умов ринкової економіки широкого розвитку набувають кредитні відносини між суб’єктами господарської діяльності, що, насамперед, пов’язано із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту та вексельного обігу.

3. Кредитні відносини між банками і державою складаються насамперед через реалізацію державних цінних паперів, які активно можуть “працювати” на вторинному ринку.

4. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце відводиться кредитам на витрати для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства, а також на нагальні потреби.

5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.

Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що кредит є об’єктивною вартісною категорією, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, коливання потреби в коштах та джерелах їх формування у суб’єктів господарювання.