3 2

1

Мал.15.1. Схема організації операцій фінансових компаній з надання

споживчого кредиту

У процесі придбання товару покупцем, як правило, початково сплачується частина його вартості (в межах 20%), а решта суми оформляється в кредит (1). Після цього фінансова компанія на основі попередньо укладного з торговою фірмою договору та представлених нею документів про продаж в кредит направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом оплаченої частини (2). Покупець, що придбав товар, погашає свою заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого договором строку (1-4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних процентів (3). При цьому фінансова компанія може виставити ряд тратт на покупця, який повинен їх акцептувати. Процент за такого роду кредитами, як правило, вищий, ніж процент за звичайними позиками комерційних банків, виданими на аналогічні строки, від 10 до 30%, що пов’язано з більшим рівнем ризику непогашення кредиту.

Фінансові компанії можуть застосовувати також інші схеми кредитування. Наприклад, надавати позики торговельним фірмам під заставу боргових зобов’язань покупців або кредитувати безпосередньо самих покупців. У деяких випадках фінансові компанії здійснюють також лізингові і факторингові операції.

У промислово розвинутих країнах інтенсивний розвиток фінансових компаній в останні десятиліття пов’язаний з потребами товаровиробників у швидкому просуванні своєї продукції до споживача в періоди економічних спадів та зниження купівельної спроможності населення. Це насамперед стосується автомобільної промисловості, виробництва елекропобутових товарів та інших предметів тривалого користування. Зокрема у США розвиток таких крупних фінансових компаній, як “Дженерал Моторз Аксептанс Корпорейшн”, “Форд Мотор Кредит”, “Ай-Бі-Ем Кредит” та деяких інших призвів до поступового відвоювання ними у банків значної частини ринку позичкових капіталів. Почавши з видачі споживчих кредитів, вони поступово поширили свою діяльність на кредитування корпорацій, іпотечні послуги і навіть деякі види страхування.

6.КРЕДИТНІ СПІЛКИ

Кредитні спілки це кооперативні організації, що створюються з метою акумулюції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування. Об’єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною, релігійною, територіальною або іншими ознаками, тобто ініціаторами їх утворення можуть виступати відповідно підприємства, профспілки, церковні громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що формують кредитну спілку визначається потребами у дохідному розміщенні власних коштів та можливості оперативного отримання кредиту на власні потреби.

Ресурси кредитних спілок формуються за рахунок вступних пайових внесків членів, а також їхніх подальших періодичних вкладів. У США, наприклад, кредитні спілки випускають акції особливого роду, що еквівалентні за змістом ощадним вкладам. Крім того, кредитні спілки можуть користуватися кредитами комерційних банків, а також випускати власні боргові зобов’язання.

Активні операції кредитних спілок полягають у видачі позик своїм членам на різноманітні споживчі потреби придбання автомобіля, ремонт будинку та ін. Забезпеченням виданих кредитів служать різні види майна та доходів. Не залучені у позичкові операції кошти кредитні спілки можуть депонувати на окремих рахунках в комерційних банках або ж інвестувати їх у короткострокові державні боргові зобов’язання.

Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та відповідні пільги в оподаткуванні, кредитні спілки спроможні забезпечувати дещо вищий рівень доходності за внесками своїх членів та стягувати з них нижчі проценти за позиками, ніж комерційні банки. Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових установ полягає у тому, що кредитні спілки здійснюють операції практично тільки для своїх членів.

В останні роки зберігається тенденція до більшої універсалізації діяльності кредитних спілок у розвинутих країнах. Зокрема вони надають брокерські послуги по операціях з цінними паперами, випускають кредитні картки (систем “Віза” і “Мастер-кард”), надають консультації з інвестиційних питань і комерційної діяльності.

7. ЛОМБАРДИ

Ломбард кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (різного роду цінних речей).

Перші ломбарди виникли ще у XV ст. у Франції, а їх засновниками стали лихварі з однієї із провінцій Італії Ломбардії. Пізніше подібні установи отримали поширення в інших країнах Європи. Основною сферою діяльності ломбардів на початкових етапах розвитку було надання лихварського кредиту, за користування яким стягувались високі проценти. Починаючи з XVI ст. ломбарди створюються деякими органами міського самоврядування, що являло собою один із заходів боротьби держави проти лихварства. В подальшому цей процес перейшов у безпосереднє створення ломбардів державними структурами, що призвело до функціонування нарівні з приватними ломбардами і державних.

Нині основою спеціалізації ломбардів є надання споживчого кредиту фізичним особам під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати. При цьому вартість майна, відданого у заставу, як правило, перевищує суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право підтверджується заставною квитанцією або іншим документом, який засвідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу та по суті замінює кредитний договір. У тому разі, якщо кредит не буде повернено в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виручка за яке має компенсувати суму боргу разом з нарахованими процентами.

Специфіка позичкових операцій ломбардів полягає у видачі невеликих сум позик на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

Іншою сферою діяльності ломбардів є приймання речей на зберігання за певну плату (в основному приймаються ювелірні вироби та антикваріат).

Для здійснення усіх своїх операцій ломбарди окрім власних коштів можуть користуватися кредитами комерційних банків.

8.МІЖБАНКІВСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ

Міжбанківські об’єднання відіграють все помітнішу роль в діяльності банківської та кредитної системи. Вони утворюються банками та іншими установами за участю банків з метою координації і узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх