фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Однак, рекомендується конкретно проаналізувати фінансові можливості страхової компанії, опираючись на оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика:
власні капітали і резерви, вільні від зобовязань;
методологію розрахунку страхових тарифів;
збалансованість страхового портфелю;
величину страхових резервів, на предмет їх адекватності обсягам прийнятих зобовязань;
розміщення страхових резервів (із жотриманням принципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибутковості);
можливостями перестрахування.
За результатами аналізу всіх поданих матеріалів, із урахуванням внесених банком поправок, укладається договір страхування, який подається в банк разом із страховим полісом.
У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за непогашення кредиту і відсотків по ньомі, банк повинен уважно розглянути проект укладеного договору добровільного страхування на предмет виконання таких вимог:
строк дії договору страхування (угоди) повинен перевищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків по ньому на період, протягом якого страховик за умовами страхування зобовязаний виплатити страхове відшкодування охоплюючи строк подачі і розгляду заяви;
договір страхування повинен набути чинності не пізніше дати видачі кредиту;
страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і відсотків за користування ним;
строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бути мінімальним: крім заяви страхувальника про настання страхового випадку може бути подана і відповідна заява банку-кредитора;
дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплату відшкодування повинна відповідати даті погашення кредиту і виплаті відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним.
договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником суми страхового платежу (премії) в повному обсязі.
Страхування здійснюється за рахунок страхувальника шляхом списання страхової премії з його рахунку в даному банку.
Недоліком заставної масової форми страхування є те, що страховик не вступає в безпосередні правові відносини із банком-кредитором, а повязаний з ним лише посередньо. Отже банк, як третя особа втрачає пріоритет при захисті своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що на українському страховому ринку відсутні “Загальні умови страхування кредитів”, які повинні охоплювати найбільш суттєві норми кожного виду страхування. Тому, очевидно, дальший шлях розвитку страхування кредитів буде пролягати не лише через вдосконалення діючих умов страхування відповідальності, типу страхування застави (кауцій), але і через поступову його трансформацію в страхування типу делькредерного, котре можна буде розглядати як страхування банків-кредиторів від “нещасного випадку” у їх діяльності. Такий страховий захист міг би здійснюватися у режимі коверноту і відзначатися більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів.