Валютні відносини та валютні системи.

1. Міжнародні валютні відносини є невідємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток повязані з обслуговуванням всього комплексу економічних звязків, що складаються між окремими країнами, юридичними субєктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється обєктивними передумовами вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси розвиток інтернаціоналізації грошових відносин.

Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення , зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських звязків.

Валютні відносини повязані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні звязки. Вони тісно повязані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн.

На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин.

Валютна політика сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання.

Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень; диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.

Валютна політика здійснюється органами екномічного управління центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних екномічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграці її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

Валютна система це державно-правова форма організації валютних відносин.

Слід розрізняти національну , міжнародну, регіональну та світову валютні системи.

Національна валютна ситема це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими існтитутами, за допомогою яких здійснюється міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.

Основними елементами національної валютної системи є:

3.Конвертованість валюти

Одним з найважливіших елементів валютної ситеми є конвертованість національної валюти.

Конвертованість національної валюти невідємний атрибут відкритої екноміки. Безконвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, себто товаровиробник експортер не може вільно включатися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а покупець імпортер позбавляється можливості належно задовільняти свій палтоспроможний попит.

Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом.

У рамках світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка прийняла на себе зобовязання статутних вимог МВФ.

У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внтрішню конвертованість валют.

Повна конвертованість означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень. За режиму повної конвертованості всі резиденти і неризиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу. Нині лише обмежена кількість країн має повністю конвертовані валюти: США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Франція, Нідерланди, Австралія, Пова Зеландія, Кувейт та деякі інші. Це країни з розвинутою та відкритою екномікою.

Часткова (поточна) конвертованість означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження. За поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є частковою конвертованістю валюти. При зовнішній повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам). Їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту. Зовнішня конвертованість є більш доступною, поскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти.

За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для неризидентів зберігається режим неконвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.

В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці гривні у режим часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступової інтеграції у світову економіку.

Україна як незалежна держава ще у серпні 1992 року ратифікувала Угоду про Міжнародний валютний фонд, взявши на себе, таким чином, певні зобовязання