ставок проходило поступово – цим намагалися запобігти значних коливань в економіці і досягти стабільності. Після деякого відпливу золота з банків в період 1904 – 1905 років в наслідок зростання довіри до карбованця почався зворотній процес – населення понесло золото в банки в обмін на кредитні білети. Це надало змогу скоротити кількість паперових грошей випущених для покриття військових витрат на 120 млн. крб. Випуск паперових грошей знаходився під жорстким контролем . Випуск банкнот до 300 млн. повинен був бути забезпеченим золотом як мінімум на половину , випуск вище 300 млн. забезпечувався золотом на 100 % .
Законодавство Росії по регулюванню грошового обігу було значно жорсткіше ніж законодавство інших країн. Також треба зазначити , що Держбанк майже ніколи не використовував своє емісійне право на 100 % . Не використане емісійне право вимірювалось :
1900 – 132,8 %
1901 – 93,8 %
1904 – 109,2 %
1910 – 45,9 %
Навіть у складному 1905 році Держбанк міг випустити іще 17 млн. карбованців , але не зробив цього.
Наступним дійовим засобом обмеження маси готівки стало запровадження безготівкових розрахунків. Для цього в 1898 р. при Петербурзькій конторі Держбанку була відкрита розрахункова палата. До 1912 р. таких палат було вже 40 в різних містах Росії. В роботі цих палат приймали участь всі банки , великі банкірські контори та дома , товариства взаємного кредиту, великі торгово-промислові фірми. Щорічно через палати проходили платежі на мілліарди крб 70 % з них здійснювалась шляхом заліку взаємних вимог.
Упорядкування грошового господарства позитивно вплинуло на зовнішню торгівлю. За період з 1881 по 1913 надходження золота від експорту перевищили видатки по імпорту на 7751 млн. крб.
Але в 1913 в Европі почали формуватися перші ознаки майбутніх негараздів. У зв’язку з різким підвищенням облікової ставки в ряді країн Росія теж була вимушена підвищити її в грудні 1912 р. до 6 % . Стійкість карбованця підтримувалась колосальними запасами золота і гнучкою дивізною політикою.
Російський карбованець та цінні папери стійко трималися аж до самого початку першої світової війни, чого не можна сказати про валюти інших країн. З початком війни Росія та інші країни Европи припинили обмін паперових грошей на золото, однак золоте забезпечення карбованця збереглось ( в 1914 році грошова маса склала 3,2 млрд. при золотому запасі 1.6 млрд. ) Це Було менше ніж передбачено законом 1897р , але набагато більше ніж в довоєнній Німеччині.
В умовах припинення обміну паперових грошей на золото всі очікували обвалу карбованця , однак цього не сталося . За 5 місяців 1914 р крб. Подешевів лише на 16.8 %. Ілюстративними є показники за наступні два роки війни .Якщо прийняти фінансову позицію валют на 1 грудня 1914р. за 100 , то середній вексельний курс дорівнював: |
Грудень 1915 | Грудень 1916
Росія | 76 | 70
Німеччина | 86 | 74
Австро-Угорщина | 74 | 59
Однак не все було так гарно . З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з 1.898 млрд до 22.568 млрд. Разом зі зростанням дефіциту зростала емісія грошей , незабезпечений випуск склав після лютневої революції 8.4 млрд. Тимчасовий уряд довів емісію до 16 млрд. ( Радянський уряд після перемоги жовтневої революції установило норму емісії – 50 млрд ) . Склалися всі умови для інфляції та знецінення карбованця. Загальна сума державного боргу на березень 1917 склала 35 млрд і витрати на його обслуговування повинні були скласти 1.8 млрд . Основна проблема держборгу полягала у його структурі : основна частина короткотермінові ( 6 місяців та 1 рік ) боргові зобов’язання . Для обслуговування держборгу та фінансування дефіциту бюджету був обраний шлях залучення нових позичок шляхом випуску державних боргових зобов’язань. При чому наголос ставився на внутрішні позички , що давало можливість відтягнути частину готівки з обороту. Але перед цім Уряд провів деякі заходи на фондовому ринку , що мали на меті показати інвесторам готовність держави проводити економічну політику зразка більшості капіталістичних країн.:
Підтвердження відповідальності по зобов’язанням царського уряду
Спрощена процедура створення АТ
Полегшені умови допуску іноземних інвесторів на російський фондовий ринок
Внутрішні інвестори негайно відреагували на ці дії . В березні 1917 р. 30 найбільших банків дали згоду на реалізацію першої довгострокової позички Тимчасового уряду. Однак успіху ця позичка не мала : в умовах інфляції попит на довгострокові ЦП падає.
В цих умовах було прийнято рішення про проведення примусової державної позички. Сума позички повинна була скласти 10 млрд., термін 20 років , дохідність 5,5 % річних . Облігації можна було продавати та здавати у заставу , доходи по них не обкладалися податками.
Розмістити облігації позички пропонувалось серед :
Власників нерухомості, земельних угідь, ЦП, військових підрядників, банків , СК ( 60 % позички )
Платників подоходного податку. При чому сума підписки була пропорційною сумі отримуваного доходу. ( 40 % позички )
В принципі все це створювало достатні умови для функціонування повноцінного вторинного ринку облігацій цього займу. Якщо б цю позичку було б здійснено то фінансове положення країни було б значно покращено: вдалося вилучити 2/3 грошової маси , що припинило зростання цін і укріпило б карбованець. Крім того країна отримала б значний фінансовий ресурс для фінансування видатків бюджету.
Причиною провалу такої б здавалося гарної акції стало продовження Росією участі у війні і при чому невдалої участі. Часті поразки