Отже, в умовах подавленої інфляції (по яких би розуміннях вона ні придушувалася) товарний дефіцит є зовнішнє вираження і неминучий наслідок, приховуваного причини — звичайної інфляції, незвичайність якої укладена лише в одному — у тім, що їй забороняють бути.
Іншими словами, подавлена інфляція – це заборонена інфляція.

У результаті такого насильства над економікою товарний дефіцит стає видимою стороною невидимого інфляційного процесу, оскільки на те ж количество товарів приходиться більше кількості грошових знаків. У ринковій економіці диспропорція знайшла б природний вихід у виді росту грошових цін. Подавленої ж інфляції доступний тільки один «вихід» — отовареної може бути лиш частина грошових знаків, і саме їхній, строго говорячи, варто вважати «грошима».

Таким чином, при подавленій інфляції тільки частина грошових знаків є грошима, тоді як інша, неотоварена частина негайно перетворюється в лжегроші (цього не відбувається при відкритій інфляції, тому що ріст грошових цін враховує величину всієї грошової маси, у тому числі і «інфляційної»). Однак при подавленій інфляції ніхто не знає, чим же він розташовує — чи грошима лжегрошима? Така загадковість по-різному впливає на поводження
покупців і продавців. Покупці намагаються «піймати дефіцитний товар, перетворивши грошові знаки в справжні гроші. Але саме дефіцитність товару означає, що покупка стає випадком, удачею лотереєю. Виникають черги — постійні, сумовиті й озлоблені. Продавці ж починають спекулювати дефіцитним товаром. З'являється «чорний ринок» — нелегальна форма інфляції в умовах її придушення.

«Чорний ринок» якоюсь мірою показує справжні ціни товарів. При цьому виходить, що покупців грабують двічі: адміністративно-нерухомі ціни лицемірно свідчать свою «стабильность» (і виходить, відсутність причин для підвищення зарплати!), але людям, що одержують доходи за рівнем офіційних цінників порожніх магазинів, насправді приходиться купувати товари за цінами «чорного ринку». Більш того, ілюзія незмінності цін створює видимість економічного благополуччя, вводячи в оману покупців а продавців і уряд (дотепер частина нашого

суспільства зітхає по тим «низьким», «стабільним» цінам, що не відображали ніякої економічної реальності).

Одна. на безперечних заслуг уряду Е. Гайдара складалася в тому що тільки воно зважилося і здійснило перехід подавленої інфляції у відкриту (за допомогою лібералізації цін). Для економіки і населення країни, десятиліттями подавленої інфляції, що жила в умовах, таке не могло не виявитися потрясінням.. Але стратегічну значимість цього революційного кроку переоцінити неможливо.

Подавлена інфляція невиліковна – її можна тільки «знеболити», загнавши ще глибше, не дозволяючи проявитися, і тим «підриваючи» уже всю економіку. Та й домогтися цього можна лише адміністративними методами. У результаті економіку очікує справжня катастрофа. Справа в тім, що придушення інфляції протягом десятиліть настільки спотворює ціни, що реальні економічні процеси просто не усвідомлюються, суспільство живе самообманом і привчається до нього.

Відкрита ж інфляція виліковна — і лікується вона економічними методами. Більш того, стає зрозумілим, якою мірою варто піднімати доходи малозабезпечених шарів населення, а також працівників бюджетної сфери.

Перекладом подавленої інфляції у відкритий стан ми нарешті-те одержали можливість вперше оздоровити нашу економіку економічними методами.

Економічної теорії удалося розкрити механізм, що породжує інфляцію (яка практично присущя всім країнам світу).

Перша причина полягає в тому, що сучасний грошовий обіг здійснюється «паперовими» знаками, що перервали всякий зв'язок із золотом. В епоху «золотих грошей» їхній надлишок переборювався «відходом» золота зі сфери звертання в сферу нагромадження. А от паперові гроші, що є тільки коштом звертання; збирати, подібно золоту, безглуздо. Але, на відміну від золотих грошей, паперовим просто нікуди піти: сфера звертання — їхня єдина обитель.

Більш того, виникає «замкнутий інфляційний біг»: ріст цін вимагає для звертання ще більшої кількості грошових знаків ,а нова їхня порція веде до нового росту цін, знову вимагаючи росту грошової маси, і т; д.

Таким чином, перша причина інфляції — у «паперовій» природі сучасного грошового обігу, оскільки знятий обмежник емісії паперових грошей у виді визначеного законом розміру їхнього золотого забезпечення.

Але, може, тоді варто знову повернутися до «золотого» грошам? На жаль, це тепер неможливо: те, що раніш було достоїнством золота як грошей (його власна висока вартість), тепер обернулося недоліком. Саме звільнена від золотої «гирі» природа паперових грошей перетворює їх в ідеальний оперативний індикатор руху товарних цін.

Друга причина — це постійний ріст витрат цивілізованої держави на фінансування загальнонаціональних, економічних і соціальних програм (оборонна система, допомога безробітним, підтримка малозабезпечених, витрати на науку, утворення, екологію і т.д.).

Обидві названі вище причини інфляції поєднуються за назвою «інфляція попиту», тому що це — потреба в додаткових грошах з боку попиту, покупців.

Третя причина інфляції — попит на гроші з боку виробників (тому вона одержала назву «інфляція витрат»). Справа в тім, що в структурі витрат постіндустріального виробництва основне місце займає «зарплата», і чим цивілізованіше суспільство, тим вище її розмір. Ріст цін на товари починає розкручувати спіраль «ціни — зарплата»: чим вище ціни, тим вище повинна бути зарплата, а чим вище зарплата, тим вище витрати виробництва (і ціни виробничих товарів). У цьому змісті і говорять про «інфляцію витрат».

Оцінка інфляції: кейнсіанство і монетаризм

Як уже було відзначено, інфляція перетворилася у фактор, що постійно морозить економіку всіх країн. Цим порозумівається зростаюче увага, що приділяються інфляції економістами.

До 30-х рр. нашого століття інфляція однозначно вважалася негативним явищем. Однак у 30-х рр. ринкова економіка випробувала