В Україні практика використання суб'єктами підприємницької діяльності векселів у господарській діяльності нараховує вже не один рік.

Особливо значні «обороти» вексельний обіг набрав після введення заборони на здійснення операцій по поступці вимоги і перекладу боргу й на багатьох підприємствах по фактичних обсягах використання переступило грошову і навіть бартерну форми розрахунків. Як показує час, вексель й надалы не збирається поступатися «пальмою першості».

Такому становищу речей сприяють багато чинників. Насамперед - це простота обігу векселів. Будучи цінним папером, вексель проте випускається (а отже, і обертається) винятково в паперовій формі, а отже, для здійснення розрахунків із їхнім використанням немає необхідності звертатися до реєстратора.

Дотепер не створений також єдиний державний реєстр векселів, що у свою чергу значно утрудняє здійснення контролю за їхнім випуском і обігом.

Крім обслуговування товарних операцій, векселя в Україні сьогодні застосовуються й у тих сферах, де їхнє використання ніяк, не відповідає класичним принципам вексельного права, а іменно: у бюджетних і податкових правовідносинах (наприклад, податкові векселя по ПДВ, пенсійні векселя, акцизні векселя і т.д.).

Але, незважаючи на настільки широке їхнє використання, законодавче регулювання вексельного обігу одночасно страждає протиріччями і недосказанністью.

Насамперед це стосується сфери оподатковування, де скупі формулювання законів ставлять у безвихідь навіть дуже досвідчених бухгалтерів і фахівців з оподатковування. Це, у свою чергу, дає велике поле для роз'яснень податкових органів, що за останні декілька років неодноразово змінювали свою позицію по ключових проблемах оподатковування вексельних операцій.

Правове регулювання вексельного обіг в Україні

Основним документом, що визначає умови і порядок випуску й обіг цінних паперів, є Закон України «ПРО цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року № 1201-ХII (далі - Закон про ЦП), статтею 3 якого вексель віднесений до цінних паперів.

У відповідності зі статтею 21 цього Закону вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачу).

Законом про ЦП визначені також види векселів (простий і перекладний) і приведений перелік їхніх обов'язкових реквізитів, серед котрих (для простого векселя):

- найменування - «вексель»;

- просте і нічим не обумовлену обіцянку сплатити певну суму;

- указівка строку платежу;

- указівка місця, у якому повинний здійснюватися платіж;

- найменування того, кому або за наказом кого платіж повинний бути здійснений;

- дата і місце упорядкування векселя;

- підпис того, хто видає документ (векселедавця). Перекладний вексель замість обіцянки сплатити повинний містити пропозицію сплатити певну суму, а також найменування особи, що повинна сплатити за векселем (платника).

У відповідності зі статтею 21 Закону про ЦП Кабінет Міністрів України уповноважений визначати порядок випуску й обіг векселів. Використовуючи це право, КМУ видав постанову «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» від 10.09.92 р. № 528 (далі - Правила № 528). Зазначений документ по значимості став чи ледве не основним нормативним актом (зрозуміло, після податкових законів), спрямованим на стримування розвитку вексельного обіг в Україні.

Так, розділом II Правил № 528 визначено, що використання вексельних бланків здійснюється, з урахуванням таких, особливостей:

1. Використовувати векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України.

2. Векселя можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банки і комерційних банків України.

3. У господарському обігу можуть використовуватися прості і перекладні векселя.

4. Вексельний бланк може заповнюватися друкарським і недрукованим засобами.

5. Сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами і прописом.

6. Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи і завіряється печаткою.

Водночас слід зазначити, що для України з 6 січня 2000 року набрали сили Женевскі вексельні конвенції 1930 р., як-от: Конвенція, якою введений Уніфікований закон про перекладні векселі і прості векселі (далі – ЄВЗ), Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про перекладні векселі і прості векселі, Конвенція про гербовий збір. До зазначених конвенцій Україна приєдналася 6 липня 1999 року на підставі законів України № 826-Х1У, № 827-Х1У і № 828-Х1У.

Проте виходячи з того, що Правила № 528 не скасовані, у даний час в Україні одночасно діють ЄВЗ і Положення № 104/1341 (що практично є дослівним перекладом ЄВЗ) у частині, що не суперечить ЄВЗ.

1. Податок на прибуток

Виявляється, що навіть у податковому законодавстві немає конкретного визначення терміну “вексель”. Вексель являє собою «гримучу суміш», що складається з різних правових категорій і визначень даного поняття, що знайшли відбиток у законодавстві. Тому відразу варто визначити правовий статус векселя в податкових правовідносинах. Саме це питання найчастіше і є «каменем спотикання» у вирішенні багатьох суперечок, пов'язаних із порядком оподатковування вексельних операцій.

У Законі України «ПРО оподатковування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (далі - Закон про податок на прибуток) немає однозначного трактування поняття «вексель». Так, п. 1.4 ст. 1 Закону про податок на прибуток зазначено, що цінний папір - це документ, що засвідчує право володіння або відношення позики і відповідають вимогам, установленим законодавством про цінні папери. Той факт, що вексель відповідно до законодавства про цінні папери усе-таки віднесений до них, ми вже розглядали і він не підлягає обговоренню. Щодо «посвідчення права володіння або відношення позики» слід зазначити, що зазначена фраза є дослівним цитуванням загального визначення цінного паперу, приведеного в статті 1