Окремим питанням в оподаткуванні операцій з торгівлі цінними паперами є визначення дати збільшення (зменьшення) валового доходу на суму на суму фінансового результату. Тут можна виокремити дві категорії платників:

Слід зазначити, що підприємству ( що не є торговцем цінними паперами) досить проблематично одержати дохід від торгівлі цінними паперами (для нього використання векселя є часом вимушеним), а виходить, і збитки, що об'єктивно виникають у результаті таких операцій, із метою оподатковування просто «губляться» і не враховуються в складі валових витрат.

Виходячи з цього, при здійсненні операцій із цінними паперами необхідно пам'ятати, що має місце односторонній вплив на об'єкт оподаткування податком на прибуток, коли виникаючий прибуток по таких операціях збільшує об'єкт оподатковування, а можливі збитки зменшують лише доходи (не валові), а не суму оподаткованого прибутку, але і не дають «окремим» доходам збільшити її. Крім того, у декларації про прибуток немає навіть рядка, у якому відбивалися б що накопичуються витрати по цінних паперах.

У зв'язку з цим найбільша кількість питань, із якими зштовхуються учасники вексельних правовідносин, зводиться до наступного: які операції з векселями відносяться до торгівлі цінними паперами і, отже, по яких операціях варто застосовувати окремий порядок обліку?

Підпунктом 7.6.2 статті 7 Закону про податок на прибуток під терміном «торгівля цінними паперами» розуміються:

- які-небудь операції по придбанню або продажу цінних паперів торговцями цінними паперами, чий статус установлюється відповідним законодавством про цінні папери і фондовий ринок;

- які-небудь операції з купівлі і продажу цінних паперів особами, що не мають статусу торговців цінними паперами.

Як бачимо, для відповідності поняттю «торгівля цінними паперами» підприємство ( що не є торговцем) повинно здійснювати операції як по покупці, так і по продажу цінних паперів, іншими словами, операції з векселем будуть названі торгівлею тільки тоді, коли будуть зроблені обидві операції - по покупці і по продажу векселя. Це дуже важливе положення, що визначає, коли варто застосовувати п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток.

Далі розглянемо всі можливі варіанти одержання (придбання) векселя з метою виявлення ситуацій, у яких має місце торгівля цінними паперами.

По-перше, вексель може «потрапити» на підприємство в якості погашення (забезпечення) заборгованості за відвантажений раніше товар, надані послуги, виконані роботи. Тобто підприємство в цьому випадку є першим векселетримачем.

По-друге, вексель можна одержати по передатному напису (індосаменту). При цьому варіанти такого одержання можуть бути різноманітні - обмін на товари (роботи, послуги) або просто придбання за кошти. Тобто в даному випадку підприємство виступає наступним векселетримачем.

Незважаючи на подібність цих варіантів , що здається, вони істотно відрізняються. І от чому.

У першому випадку мова зовсім не йде про покупку векселя (як того потребує п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток). Це випливає з того, що право власності на вексель як цінний папір до першого векселетримача не переходить, а належить йому з моменту видачі векселя (у даному випадку вексель як цінний папір об'єктом угоди не є, а виконує функцію безумовного грошового зобов'язання).

Крім того, для того, щоб назвати операцію купівлею, необхідно знайти продавця векселя, тобто особу, що здійснює операцію з його продажу. Векселедавця продавцем векселя назвати вже ніяк не виходить - він його (вексель) повинний буде ще погасити.

Для доказу нашої позиції звернемося також до статті 224 ЦК, що визначає правовідносини, що виникають із договору купівлі-продажу. Використання ЦК у даному випадку грунтується на таких міркуваннях: Закон про податок на прибуток не містить визначення «продаж цінних паперів», а використання терміну «продаж товарів» у даному випадку неправомірно, тому що на даному етапі вексель товаром не є. У відповідності зі статтею 224 ЦК продавець за договором купівлі-продажу зобов'язується передати майно у власність покупця.

Проте у відповідності зі статтею 225 ЦК право продажу майна належить власнику. Це означає, що приймати рішення про відчуження майна може тільки його власник, тому що за договором продавець зобов'язаний передати не тільки (і не стільки) саме майно, скільки право власності на нього. У зв'язку з цим продавець не може продати покупцю те майно, на яке у нього самого немає права власності, що і має місце у випадку видачі векселя.

Під майном слід розуміти основні фонди й оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відбивається в самостійному балансі підприємства (частина 1 статті 10 Закону України «ПРО підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року № 887-ХII; далі - Закон про підприємства). З огляду на те, що вексель власного випуску в балансі до видачі не відбивався (а після видачі також відбивається не майно, а заборгованість), то він і майном векселедавця названий бути не може. Це у свою чергу підтверджує, що видачу векселя продажем (купівлею) як для векселедавця, так і для векселетримача назвати не можна.

Але якщо вексель надалі, наприклад, буде проданий векселетримачем, то фактично відбудеться грошова оплата за відвантажений раніше товар, надані послуги, виконані роботи, у якості погашення заборгованості (забезпечення) за які був отриманий вексель. І навіть у даному випадку, тобто при продажу векселя (не говорячи вже про його погашення векселедавцем), не йде мова про торгівлю цінними паперами, тому що немає першої операції (купівлі), що кваліфікує її як «торгівля цінними паперами».

З метою оподатковування реалізація векселя буде